На наступний день я була такою розгубленою та враженою цим почуттям, яке стрімким буревієм увірвалося до мого серця, що не бажала виходити зі своєї кімнати. Й нікого в родині не обходило те, що зі мною трапилося, всім було до того глибоко байдуже. Лиш одна людина захвилювалася за мене моя покоївка Ярина. Сердечна й простодушлива, досить пухка дівчина з румяними щічками та рудавим волоссям, вона відразу ж, як тільки прийшла зранку з теплою водою для вмивання й побачила моє лице, сплеснула долонями й стурбовано запиталася:
Панночко моя люба, що з вами?
Я спробувала посміхнутися.
А що зі мною?
Чи ви не захворіли?
Я згадала цю безсонливу ніч, свої думки про сина Василя й подумала об тім, що, можливо, й захворіла я була захворіла тою загадковою, таємничою хворобою, яку всі звуть коханням.
Ні, просто ніч не могла поснути Тепер голова болить
Я вам відвару приготую, мяти заварю то вмить одужаєте.
Я посміхнулася.
Дякую, Яринко.
Просяявши усміхом, Яринка кинулася до дверей, і за декілька хвилин я вже отримала духмяний напій, котрий так приємно пахнувся. Відсьорбуючи потрішки того відвару, я спостерігала за тим, як Яринка кружляє кімнатою, прибираючись, і розмірковувала над тим, чи варто питатися в неї про те, що так турбувало мене. Вже хвилин за декілька я таки не витримала й повільно запиталася:
А скажи, Яринко Ти знаєш нашого наглядача за садком?
Яринка обернула до мене румяне личко.
Дядька Василя? Та хто ж його не знає? Родина Яворів у Рихалівці знана й повагою не обділена. Гарні, роботящі люди
Я повагалася, але все ж таки запиталася:
А син у нього є?
Так троє в нього синів Такі вже красені
А вчора приходив яблуню рубати
Ярина замрійливо посміхнулася.
Так то Назар, найстарший Ох уже й красень! За ним пів Рихалівки дівоцтва зітхається, так він же погордливо відвертав від усіх носа, поки навесні не покохався з Марійкою Бойківною. Оце вже кому поталанило, так поталанило Та дівчата обзаздрилися тій Марійці чорноокій, і навіть були зійшлися на думці, що не інакше, як причарувала Бойківна до себе. Цей Назар так уже став за нею припадатися, що декотрим і нудно на те поглянути. Й завидки кожну дівку брали, що не їй так оце поталанило. Ви не подумайте, панночко, що Марійка ця якась погана вона є звичайна дівка, напівсирота й має хвору матір. Просто дівчатам було прикро, що це не вони полюбилися Назару, й я нічого поганого про Марійку не скажу привітна дівчина. Й усі ті балачки про чаклунство з її боку то геть маячня. Марічка має настільки гарне личко, що закохатися в неї є можливим і без всякого чаклунства. Просто покохалися вони з Назаром, то й усе чаклунство. Хоча позаздрити дівці є вже з чого Назар замало того, що красень, а ще ж моторний який хвалився заробити грошей і збудувати для коханої велику й світлу хату
Я слухала охочу до розповідей довгих Яринку, котра розповідала мені так завзято про кохання Назара й незнайомої мені Марічки, й відчувала, як охоплює мене сум. Кортіло кинутися на ліжко, з якого піднялася я лиш декілька хвилин тому. Й Яринка ще щось продовжувала мені розповідати, жебоніла, мов та річечка, та я вже не слухала своєї покоївки. Ледь не половину дня просиділа, мов та сновида, на одному місці біля вікна, дивлячись на садок, де зустріла я того, хто забрав у мене спокій. Бачила декілька разів кремезну постать Василя, але сина його не помічала, відмовляючись навіть самій собі зізнаватися в тім, навіщо дивлюся у вікно так довго. Й боялася побачити того Назара, й одночасно так сильно бажала таки вбачити його високу постать. Й коли між дерев за моїм вікном нарешті майнула та постать висока, моє серце так гучно застукалося у грудях, як ще ніколи в житті. Свідомість і всю сутність мою заполонило бажання вийти з кімнати й піти до садка, аби зустріти його Й те бажання виявилося настільки сильним, що я навіть перестрашилася. Ще декілька хвилин просиділа нерухомо, пожадібно спостерігаючи за тим, як Назар заходився зрубувати чергову всохлу яблуню А потім вчинила несподівану для себе річ.
Я просто встала й вийшла зі своєї кімнати.
Й пішла до саду.
Навіть не знала того, що зроблю чи скажу, навіть не думала об тім. Просто йшла, відчуваючи, як хвилювання все сильніш охоплює мене. Я була вже за декілька кроків від Назара, коли зупинилася, відчувши несподівано сильний страх. Зволікала якусь хвилину, й, коли хотіла вже була обернутися й піти назад, аби знову заховатися в стінах своєї кімнати наодинці зі своїми думками про це почуття, яке так несподівано торкнулося мого серця Назар раптом обернувся.