Так, тату.
Я вийшла з батьківського кабінету з неймовірною важкістю на серці, але не стала підійматися до себе в кімнату, а пішла до саду. Не те, що Владислав Миколайович був мені таким уже вкрай огидним, ні. Темно-русявий, з приємним лицем та розумними темно-сірими очима, він викликав цікавість. Але ж симпатію, тільки лиш симпатію й нічого більш, хоча я з розповідей Марини знала те, що саме має викликати почуття в серці людини. Скільки разів я чула від неї розповіді об тім, як вона покохала чоловіка свого гарного й дужого Данила. Й я сама ж не раз прохала свою годувальницю переповісти те красиве, що трапилося в житті жінки, котра вигодувала мене немовлям. Я зачаровано слухала об тім, як молода ще Марина довго кидала оком на сусіду свого Павла Назарчука й як сильно подобався він їй. Але вподоба та обірвалася несподівано для дівчини Назарчук засватав дівчину з сусіднього села, й родина сусідів почала готуватися до весілля. А Марина тихцем плакала й намагалася навіть не дивитися в бік Павла. Гадала в розпачах, що все життя тепер продівує, марно намагаючись забути свою вподобу. Й на вессілля до сусідів її мати ледь не налигачем потягновила, й сиділа вона там понуро на лаві під хатою, намагаючись не надто відверто вирячатися на щасливого свого Павла, котрий усе милувався зі своєю молодою дружиною худорлявою й чорнявою. Але раптом перехопила погляд темніших від ночі очей, спрямований прямісінько на неї. Дивився парубок високий, неймовірно широкий у раменах, з темним непослушливим чубом, що зухвало кучерявився на високому чолі. Й з очима чорними й наче гарячими й вони поглядом своїм наче торкалися її Марина раз поглянула на того парубка й відразу майже опустила очі. Але очі ті чорні поглядом своїм пекли її, мов гарячими вуглинами, вимагаючи, аби ж вона знову поглянула на нього Й Марина не втрималася, наче сила яка була заволоділася нею й змусила таки підняти очі. Вона знову поглянула в ті вогняні чорні очі й уже просто не змогла відвести погляду свого від них. Так і дивилася в ті очі, відчуваючи щось дивне Й усе те весілля гомінке й веселе, й Павло з дружиною його худорлявою й чорнявою все воно зниклося кудись. Ніколи не задивлялася вона так до парубочих очей, і навіть в очі Павлові не дивилася так та куди й поглянеш, коли Павло сковзнеться по ній поглядом й не дивиться більш.
Решту того дня, коли її сусіда Павло одружився з дівчиною з іншого села, Марина памятала погано. Наче уві сні вона перебувала й уві сні тім танцювала з чорнооким парубком з вогняним поглядом і дізналася, що звався він Данилом і доводився братом нареченої Павла. Й уже ввечері, коли родичі нареченої підводою відїздили до Вербівки, Данило сказав так, що в Марини морозом пройшлося по спині.
За день зашлю до тебе сватів.
А потім була геть безсонлива ніч, коли Марина відчувала себе так, наче була захворілася, вся горілася невидимим вогнем, ледь не в кожному кутку темної й притихлої хати вбачала ті гарні чорні очі й все згадувала й згадувала минулий день, про котрий думала, що він виявиться одним з найнещасливіших у її житті, а він обернувся таким щасливим. Згадувала, як підійшов до неї Данило після довгого переглядання й повів у танок, як тонулася вона в тих очах чорних поглядом, мов у водах глибоких
А за день її посватали.
Й за два місяці посталися вони до вінця.
Я завжди слухала ці оповідки Марини з легким сумом. Марина з Данилом, незважаючи на важке кріпацьке життя, живуть уже довго й щасливо, народивши в шлюбі своїм пятьох чудових діток. Й з роками почуття, народжене в одну мить на весіллі Павла та сестри Данила, не згаслося. Й хоча я любила Марину як рідну матір, попри те що та була кріпачкою мого батька й нерівною мені за походженням, від отих її оповідок про їхнє з Данилом сильне кохання мені завжди робилося пронизливо сумно. Я розуміла, що сама народжена для іншого й таке щасливе кохання, яке судилося моїй годувальниці, мені чи випаде коли відчути. Наречений мені був обраний батьком, і привабливий та приємний Владислав Миколайович був мені лиш тільки симпатичним і ніякого хвилювання не викликав. Мене не кидало в жари при згадці про нього, не бажалося задивлятися й тонутися в його темно-сірих очах й по темним кутках своєї кімнати я не бачила тих його очей. Я не думала про нього кожну хвилину та я ж про нього взагалі не думала, а коли згадувала, то лиш з відчуттям небажання того, аби наші долі були повязані. Мені робилося сумно й чомусь трішки неприємно від думки об тім, що маю прожити я все життя своє з людиною, котра є мені чужою й нецікавою, з тою людиною, до котрої я не маю в серці своїм почуття. Того таємничого й незнайомого почуття, якого ще не звідало й не відчуло в собі серце моє. Я не бажала цього але батьком мої бажання не враховувалися.