Поглянула на сина наглядача за садом.
Я залишуся, промовила так, як ніколи не говорила з тими людьми, котрі були належні моєму батькові. Цей зверхній, погордливий і холодний тон його полюбляла моя мачуха, а я лиш тільки несхвально його слухала, відчуваючи завжди, як неприємно врізає він мені слух. Але цей чоловік оця його злість і ненависть до мене я навіть сама не розуміла, чому мене переповнює бажання вчинити йому наперекір. Й тільки з роками, набувши життєвого досвіду, я змогла зрозуміти, що в той день мною володарювали вражені гордощі жінки, котру не кохали. Й навіть більш того котру ненавиділи.
Назар пропік мене поглядом своїх котячих очей, а потім просто обернувся спиною з таким виглядом, наче перетворилася я на пусте місце. Серце мені боліло, нестерпно боліло, але я намагалася не звертати уваги на той біль. Біль, до якого я була вже звиклою за той час, як відчула в своїм серці почуття до цього кріпака.
За годину Марійку з матірю відспівували в родинній церкві Рихальських, побудованій моєю бабусею Ольгою Петрівною.
Панотець Саватій співоче промовляв слова молитви, але я майже не чула його. Я стояла перед іконою Спасителя, трішки подалі від домовин, і відчайно намагалася не дивитися на того високого красеня, котрий стояв біля домовини Марійки. Бідна, вбога кріпачка мого батька мала переді мною значну перевагу вона була щасливою. Вона була щасливішою від своєї панни, незважаючи на те, що народилася не в панських опочивальнях, а в злиденній старій хаті. Так, вона не мала таких грошей і того, що від самого народження мала я, й вона була змушена тяжко працювати, але коли брати до уваги інші цінності, то ця дівчина, котра поснула вічним сном зі спотвореним важкою рукою батьківського візниці лицем, була щасливішою від мене. Вона мала набагато більше того, що мала я панна Рихальська. Від дитинства ця дівчина купалася в любові батьків, мала ласкаву й ніжну матінку, котра дарувала їй те тепло, якого панна її так замало вбачала у своїм житті. Й вона володіла серцем Назара. Навіть померла, вона продовжувала міцно тримати серце цього чоловіка у своїх маленьких рученятах, захолонулих навіки. Ні, я не заздрила Марійці принаймні те почуття, яке володілося мною, мені б дуже не хотілося називати заздрощами. Скорше то був сум Пронизливий і холодний сум серця, що прагнуло зігрітися, що потерпало без тепла вже багато років.
Під журливий спів панотця Саватія я згадувала своє життя, всердно відводячи погляд від чоловіка, до котрого так линулося серце моє дівоче. А він же навіть і не погляне на мене, бо вся увага його була прикутою до небіжчиці. Тримав у руках великих і сильних запалену церковну свічку й затискав її з такою силою, що вона мала би вже давно переломитися, та вона не ламалася й все дивився на збите Микитою й почорніле личко, котре ще декілька днів тому було таким гарним.
Я народилася в заможній шляхетній родині, але майже ніколи не відчувала себе щасливою. Мама моя померли, коли я була геть малою, й я майже не памятала її. Образ жінки, котра колись подарувала мені життя, складався в моїй свідомості з розповідей бабусі про неї та ще годувальниці Марини а ще тих годин довгих, що проводила я перед портретом, на якому було зображено мою маму. Гарна, надзвичайно гарна білява пані байдужливо дивилася на мене великими темно-блакитними очима й зовсім не відчувалася мною як та, котра звалася таким теплим словом «матінка». Та й розповіді про неї я чула зовсім різні. Бабуся, особливо останніми роками свого життя, відгукувалася про неї негативно.
Твоя maman, Еммо, була невдячною й невихованою жінкою, проказувала вона мені не один раз, несхвально й невдоволено підтискаючи бліді й тонкі вуста свого невеликого шляхетного рота. Бабуся ніколи не вирізнялися особливою вродою, а на старість її лице взагалі заробилося відверто негарним, і коли вона ото так підтискала вуста мені не хотілося й дивитися на неї. Вона ж отримала таку честь заробилася панею Рихальською, але виявилася зовсім негідною тої честі. Я покладала на неї такі сподівання гадала, що вона зробить щасливим твого батька. А що зробила вона? Вона ж зробила його нещасним, а потім узагалі наклала на себе руки, накликавши на нашу родину невимовного сорому. В той час лиш тільки лінькуватий та німий не захоплювався осудом родини Рихальських, у якій молода дружина настільки не любила свого мужа, що обрала добровільну смерть життю поряд нього, вкоротивши собі віку й зоставивши дворічну доньку. Ніколи не пробачу твоїй maman, Еммо, того, що вона вкрала мого сина. Був у мене любий і послушливий син, а потім перетворився він на цього зверхнього похмура, котрого ти бачиш перед собою кожного дня й котрий геть відмовляється дослухатися до своєї сердешної матері. Й це саме твоя maman провинна в тім, що в будинку нашому зявилася ця безрідня міщанка Ельза була хоча б шляхетного походження, а ця донька дрібного службовця. Скільки ж у мене сліз і вмовлянь пішлося на те, аби відмовити твого батька від того шлюбу. Та все дарма. Мій син заробився чужим і непослушливим. І це все через твою maman.