Й високий чоловік, котрий стояв біля домовини нареченої, мов зачувши ці мої думки, раптом обернувся до мене лицем і поглянув так. Господи, як він на мене подивився! Скільки ж болю спричинив тим своїм поглядом, як вранив у саме серце! Але я мала в собі кров Рихальських холодну кров шляхтичів, яка не дозволяла мені виказати перед сторонніми своїх справжніх почуттів. Зовні я полишалася повністю спокійною, й ніхто з присутніх у цій хаті не міг навіть би подумати об тім, що спокійна й велична панська донька, котра стояла перед ними, мала в своїм серці почуття до кріпака власного батька. Такі вони вже були, правила нашого життя людина з панського середовища, якою була я, ніяк не має права покохати того, хто походиться з середовища бідних кріпаків. Між нами лежалася прірва глибока, надзвичайно глибока прірва, подолати яку мені не дозволить той світ, в якому я була народжена. Ні мій батько, ніхто не міг знати того, навіть здогадатись об тім, що донька родовитого Володимира Рихальського, закохавшись у кріпака, була би згодною покинути все й одним кроком здолати ту прірву. Так, я була на це згодною. Але моє почуття не було потрібним воно не було взаємним. Той, кого я кохала всупереч усім правилам, вже кохав іншу. Кохав ту, котра зараз лежала в домовині.
Й на мене він дивився з ненавистю.
Затискаючи великі, дужі руки в кулаки, зробив до мене крок.
Що тут роблять Рихальські?
Мені боліло, дуже боліло від ненависті, що палала в його очах, але я продовжувала видаватися спокійною.
Я прийшла на похорон Марійки.
Назар раптом розсміявся дивний то був, зовсім безрадісний та наче жовчний сміх.
Що я чую? Донька нашого пана товаришка кріпачки?
Можливо.
Розповідай казки кому іншому, панночко, та тільки не Назару Явору. Пани не товаришують з кріпаками! Ніколи такого не було й ніколи не буде! Й я не хочу, аби память моєї Марічки поганилася присутністю роду Рихальських!
Я мовчки слухала ці слова слова вкрай неприємні, болісні для мене. Я не була в ту хвилину панною Еммою Рихальською господинею перед своїм злиденним кріпаком. Стояла жінкою закоханою, всупереч усьому й цілому світу закоханою в цього чоловіка. А він стояв переді мною переповненим злістю від втрати коханої. Й злість та була спрямована насамперед на мене як на представницю роду Рихальських, котрих він ненавидів давно, а зараз ще й звинувачував у смерті Марічки. Й він мав рацію. У тім, що ця молода й гарна дівчина зараз лежала в домовині замість того, аби насолоджуватися життям поряд кохаючого її чоловіка, були винні всі. Й Микита, котрий по-звірячому збив її на смерть, й мій батько з його безглуздою забаганкою пустощів з незайманими кріпачками й навіть я сама була винною. А коли так, то мала би змиритися перед словами чоловіка, котрого встиглася покохати якось несподівано для самої себе, але Щось незрозуміле, незнайоме мені раніш раптом збуянило мені кров і підняло проти цих слів Назара, проказаних так, наче то я була в Рихалівці безправною кріпачкою, а він повновладним паном.
Поглянула на сина наглядача за садом.
Я залишуся, промовила так, як ніколи не говорила з тими людьми, котрі були належні моєму батькові. Цей зверхній, погордливий і холодний тон його полюбляла моя мачуха, а я лиш тільки несхвально його слухала, відчуваючи завжди, як неприємно врізає він мені слух. Але цей чоловік оця його злість і ненависть до мене я навіть сама не розуміла, чому мене переповнює бажання вчинити йому наперекір. Й тільки з роками, набувши життєвого досвіду, я змогла зрозуміти, що в той день мною володарювали вражені гордощі жінки, котру не кохали. Й навіть більш того котру ненавиділи.
Назар пропік мене поглядом своїх котячих очей, а потім просто обернувся спиною з таким виглядом, наче перетворилася я на пусте місце. Серце мені боліло, нестерпно боліло, але я намагалася не звертати уваги на той біль. Біль, до якого я була вже звиклою за той час, як відчула в своїм серці почуття до цього кріпака.
За годину Марійку з матірю відспівували в родинній церкві Рихальських, побудованій моєю бабусею Ольгою Петрівною.
Панотець Саватій співоче промовляв слова молитви, але я майже не чула його. Я стояла перед іконою Спасителя, трішки подалі від домовин, і відчайно намагалася не дивитися на того високого красеня, котрий стояв біля домовини Марійки. Бідна, вбога кріпачка мого батька мала переді мною значну перевагу вона була щасливою. Вона була щасливішою від своєї панни, незважаючи на те, що народилася не в панських опочивальнях, а в злиденній старій хаті. Так, вона не мала таких грошей і того, що від самого народження мала я, й вона була змушена тяжко працювати, але коли брати до уваги інші цінності, то ця дівчина, котра поснула вічним сном зі спотвореним важкою рукою батьківського візниці лицем, була щасливішою від мене. Вона мала набагато більше того, що мала я панна Рихальська. Від дитинства ця дівчина купалася в любові батьків, мала ласкаву й ніжну матінку, котра дарувала їй те тепло, якого панна її так замало вбачала у своїм житті. Й вона володіла серцем Назара. Навіть померла, вона продовжувала міцно тримати серце цього чоловіка у своїх маленьких рученятах, захолонулих навіки. Ні, я не заздрила Марійці принаймні те почуття, яке володілося мною, мені б дуже не хотілося називати заздрощами. Скорше то був сум Пронизливий і холодний сум серця, що прагнуло зігрітися, що потерпало без тепла вже багато років.