Намислила носа копилити від Микити Довбуша? А не вийдеться, Марійко, не вийдеться. Ти тепер панська покритка, й Явір має ще добряче помізкувати, перш ніж вести тебе під вінець. А що як ти йому панське байстреня принесеш? Та він покине тебе, чуєш, дівко? Явірська порода гонориста й гордовита сильно. Дарма, що кріпаки є жалюгідні поводяться, мов ті пани. Й ти гадаєш, що Явір візьме тебе попсовану паном? Та він навіть не погляне на тебе більш, як дізнається про сьогоднішнє
Марійка вся похолонулася внутрішнє.
Неправда! прошепотіла болісно.
Микита розреготався.
Правда, правда! Ось поглянеш
Ні!
Вона зібрала всі ті сили, що ще полишалися в її заслаблім тілі, й спробувала звестися з тої купки сіна, аби втекти від Микити, втекти геть від нього і його жорстоких, безжальних слів, котрі так гостро вранювали серце Й знову отримала поличника й цього разу настільки сильного та болісного, що він наче вогнем обпік лице. Важке й сильне тіло опинилося на ній, і пожадібні руки зривали залишки розірваної паном сорочки а вуста, смердючі горілкою, шукали поцілунку її вуст й шепотілися трішки лихоманливо й пристрасно:
Як я раніш тебе не помітив? А сьогодні як побачив, то наче збожеволів тобою. Та мав віддавати пану Але то нічого так навіть краще Явір відмовиться від тебе, як від панської покритки, а я заберу тебе собі
Ні! Марійка спробувала вивільнитися з його міцних рук. Микито, відпусти мене Благаю.
Я ще розуму не втратив.
Ну навіщо тобі панська покритка?
Довбуш неголосно гмикнув.
А я ж мов той пес вірний у пана А собаки звичні доїдати панські недоїдки
Але я не хочу
Микита розреготався.
А хто ж тебе, нещасну кріпачку, буде питатися об тім, чого ти хочеш?
Й знову він цілував її пожадібно, наполегливо й огидно. Й великі руки його нишпорилися її тілом, втомленим важкою працею, страхом та наругою панською, доторкаючись так безсоромливо. При думці об тім, що вона зараз має пережити те, що вже витерпіла в опочивальні панській, Марійка вкрилася потом холодним і липким потом страху й огиди. І єдиною думкою була охоплена всеціло втекти. Вихопитися з-під великого тіла Микити й бігти, куди очі поглянуться, аби тільки подалі від Довбуша з його смердючим горілкою диханням та безсоромливими дотиками. Й у якусь мить в неї то вийшлося вона вдарила Микиту ногою й той на коротку мить відсахнувся від неї й Марійці вистачило того, аби випурхнути з-під нього, відштовхнувши. Оголеною була зовсім, та не звертала на те уваги, побіглася було до зачинених воріт стайні але не встиглася. Болісний і несподіваний вдар у спину змусив скрикнути й впастися на деревяну огорожу, за котрою відразу ж пролунало обурене іржання коня. Біль у лиці засліпив, кров заполонила наче весь рот, але Микита на тім зовсім не зупинився. Вхопивши Марійку за довге темне волосся, котре безладними пасмами спадалося їй за спину, він одним порухом обернув її до себе лицем і знову вдарив. Важкою мужицькою рукою та в ніжне дівоче личко.
Те, що відбулося потім
Память та свідомість Марійки сприймали то погано Микита знову й знов бив її, мовби оскаженів. Бив і ґвалтував. Й наруга його була надзвичайно жорстокою. Такою жорстокою, що навіть пан видавався ніжнішим від нього. А вона вже навіть не кричала не мала сили. Тільки стогнала слабко, й усе змішувалося в її свідомості сопіння Микити десь над нею, його лайка та іржання коней. Потім знову був біль, знову вдари й засліпливий біль у голові.
Більше Марійка вже нічого не відчувала.
* * *Збиту, помираючу Марійку вранці віднайшов пасічник дід Мирон Капеля в полі за селом.
Дід Капеля вивозив вулики до гаю на підводі й дрімав собі вранішним, дещо туманливим часом, схиляючи голову на груди. Воли його повільно рухалися вперед, погойдуючи господаря на підводі й наче заколисуючи його Але раптом вони зупинилися, погойдування обірвалося й то змусило діда Капелю прокинутися від приємного дрімання й вдивовано закліпати сонливими очима.
Ну і чого ви, бісові діти, сталися? роздратовано вилаявся він на волів своїх, котрі таки час від часу мали проявлення свого кепського норову. Цвьохнув лозиною, але спин волів та так і не торкнулася Напівсонливий дід Капеля помітив у траві щось біле. Прокліпався, зганяючи залишки сну, а рука з лозиною так і завислася в повітрі Придивився уважніше, та й ледь із підводи не звалився був.