Всего за 96.25 руб. Купить полную версию
Певна, що це зовсім не ті слова, промовила нещасна Аліса, й очі її наповнилися слізьми, коли вона повела далі. Мабуть, я все ж таки Мабель, і мені доведеться піти й жити в тій жалюгідній тісній халупі, а ще в мене зовсім не буде іграшок, і Ох, доведеться вчити купу уроків! Ну ні, я вирішила: якщо вже я Мабель, то залишуся тут! І даремно всі вони будуть звішуватися сюди головою вниз та гукати: «Підіймайся знову до нас, дорогенька!» Я тільки погляну вгору та промовлю: «То хто я тепер? Спершу скажіть мені, і якщо я вподобаю бути цією людиною, то підіймуся, а як ні, то залишуся тут, поки не перетворюся на когось іще» Але ж! скрикнула Аліса й знову залилася слізьми. Нехай би вони тільки звісилися сюди донизу головами! Я ТАК утомилася бути тут сама!
Сказавши це, Аліса глипнула на свої руки й здивовано відзначила, що, побиваючись уголос над своєю долею, натягнула на долоню крихітну кроликову рукавичку. «Як мені це вдалося? подумала Аліса. Напевно, я знову меншаю». Дівчинка підвелася й попростувала до столика, щоби порівняти з ним свій зріст, і виявила, що тепер, наскільки вона може прикинути, в ній приблизно два фути й вона стрімко продовжує стискатися. Невдовзі Аліса зрозуміла, що все це через віяло в її руці; вона похапцем кинула його, і саме вчасно, бо ще трохи й щезла б узагалі.
Ледве встигла! сказала Аліса, неабияк нажахана такою раптовою зміною, а проте щаслива самим фактом, що вона й досі існує. А тепер до саду!
І вона побігла до хвірточки та марно! Маленькі дверцята були так само замкнені, а золотий ключик так само лежав на скляному столику. «І все жахливо, як ніколи, подумало бідне дитя, бо ж я ще ніколи в житті не була такою крихітною, ніколи в житті! І я вам скажу, це просто жахливо, отак!»
Щойно вона це промовила, як посковзнулась і за мить уже хлюп! опинилась аж по шию в солоній воді. Спершу на думку їй спало, що вона якимсь дивом шубовснула в море. «А значить, додому зможу повернутися залізницею», сказала Аліса сама до себе. (Аліса одного разу побувала на морі й дійшла висновку, що, куди не подайся на англійському узбережжі, всюди побачиш кілька купальних кабінок, що їх на колесах возять пляжем[10], якихось малюків, що порпаються в піску деревяними лопатками, тоді рядочок котеджів, а за ними залізничну станцію.) Та невдовзі вона виявила, що просто плюхнулася в озеро сліз, яке сама й наплакала, поки була девять футів заввишки.
Якби ж я рюмсала менше! сказала Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках дороги на сухе. Тепер мене покарано я втоплюся у власних сльозах! Це буде дуже химерно, якщо чесно! А втім, сьогодні все химерно.
Одразу по цих словах Аліса почула, як щось плюскоче в озері неподалік, і попливла ближче, аби дізнатися, що там таке. Спершу вона подумала, що це морж або гіпопотам, але потім згадала, якою стала крихіткою, і невдовзі додивилася, що то всього лише мишка, яка послизнулася й упала в воду, достоту як вона сама.
«Так, чи не варто мені, подумала Аліса, заговорити до цієї мишки? Тут усе таке чудернацьке, що, думаю, вона може запросто вміти розмовляти; та хай воно як, спробувати не зашкодить». Отож Аліса заговорила:
О люба Мише, чи не знаєте ви, як вибратися з цього озера? Я так утомилася плавати туди-сюди, о Мише! (Алісі здавалося, що саме так і треба говорити з мишею; ясна річ, вона ніколи не робила цього раніше, зате колись бачила у братовому підручнику з латини таке: є миша немає миші давати миші бачити мишу о мише!)
Миша подивилася на дівчатко начеб із цікавістю. Алісі навіть здалося, що тваринка підморгнула одним зі своїх крихітних оченят, проте нічого не сказала.
«Може, вона не розуміє англійської, подумала Аліса. Голову на відсіч даю, це французька миша, що прибула до нас разом з Вільгельмом Завойовником[11]». (Бо ж, при всіх своїх чудових знаннях з історії, Аліса не надто чітко уявляла, як давно відбувалися ті чи інші речі.) Отож вона озвалася знову:
Où est ma chatte?[12] (Це була перша фраза з її підручника французької.)
Миша аж підскочила у воді й, здавалося, вся затрусилася від жаху.
Ох, даруйте мені, квапливо закричала Аліса, побоюючись, що образила почуття бідної тваринки. Я зовсім забула, що ви не любите котів.
Не люблю котів?!! пронизливо й лю-то верескнула Миша. А хіба ТИ любила б котів, якби опинилася на моєму місці?
Ну, напевно, ні, примирливо відказала Аліса. Не треба так сердитися. Проте хотіла б я показати вам нашу кішку Діну: думаю, ви негайно захопилися б кішками, щойно її побачивши. Вона така гарнюня, така манюня, неквапно плаваючи озерцем, продовжувала Аліса частково вже до самої себе. А як вона премило муркоче біля вогню, вилизуючи лапки та вмиваючи мордочку І пестити її саме задоволення, така вона в нас мякенька А як вона вправно полює на мишей!.. Ох, вибачте мені, будь ласочка! знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилася, й дівчинка ясно відчула, що та тепер уже справді образилася. Ми не будемо про неї більше говорити, якщо вам це не до вподоби.