Всего за 96.25 руб. Купить полную версию
Тож вона хутко взялася до справи й невдовзі покінчила з кексом.
Розділ другий
Озеро сліз
Усе чудернацькіше та чудернацькі- ше! зойкнула Аліса (вона була така ошелешена, що на мить зовсім забулася, як треба правильно говорити). Тепер я розсуваюся, мов найбільший у світі телескоп! Бувайте, мої ніжки! (Бо ж коли вона поглянула вниз, на свої ноги, то їх уже й видко не було, так далеко вони опинилися.) Ох, бідолашні мої малесенькі ніжки, хто ж тепер одягатиме вас у черевики й панчохи, мої солоденькі? Гадаю, я вже не спроможуся Я буду бозна-як далеко, щоб ще й вами опікуватися, доведеться вам дбати про себе самим
«Та все ж треба бути до них добрішою, подумала Аліса, а то ще не стануть ходити туди, куди мені треба! Так, поміркуймо: буду надсилати їм пару нових черевичків до кожного Різдва».
І вона взялася прикидати, як би це здійснити.
«Надсилатиму їх із розсильним, вирішила Аліса. Мабуть, це страх як кумедно посилати подарунки власним ногам! А як же дивно виглядатиме адреса:
пані Правій Нозі Аліси,
килимок перед каміном,
одразу біля ґраток
О Господи, що за дурню я верзу!»
Цієї миті Алісина голова торохнулася об стелю зали; насправді, тепер Аліса була більше ніж девять футів[7] заввишки, тож вона мерщій ухопила золотого ключика й поквапилася до хвіртки.
Бідолашна Аліса! Усе, що вона тепер могла зробити, так це вкластися на бік і зазирнути крізь дверцята одним оком: протиснутися крізь них їй зараз було б складно як ніколи. Тож вона сіла й знов заплакала.
Хоч би посоромилася, казала до себе Аліса, така доросла дівчинка (цілком слушно зауважила вона), а сидиш оце й рюмсаєш. Негайно припини, кому сказано!
Та вона все одно плакала й плакала, сльози лилися з неї галонами[8], аж поки довкола не назбиралося чималеньке озерце, дюймів чотири завглибшки, яке залило залу майже до половини.
Невдовзі вдалині зачулося тупотіння чиїхось ніжок, і Аліса хутко витерла очі, щоби подивитися, хто там такий. Це повернувся Білий Кролик; він увесь розчепурився, в одній руці тримав пару білих лайкових рукавичок[9], а в іншій віяло, але так само мурмотів собі під носа:
Ох! Герцогиня, герцогиня! Ох! Якщо я забарюся, вона просто оскаженіє!
Алісу посів такий розпач, що вона вже ладна була просити допомоги в будь-кого, тож, коли Кролик порівнявся з нею, дівчинка заговорила тихим, нерішучим голосочком:
Перепрошую, пане
Кролик нестямно підстрибнув, випустив рукавички та віяло й щодуху дременув у темряву.
Аліса підібрала впущені речі, а оскільки в залі була страшна задуха, то почала обмахуватися віялом, примовляючи між тим:
Отакої! Яке все химерне сьогодні! А вчора ж усе було, як звичайно. Цікаво, може, мене вночі підмінили? Так, поміркуймо: чи саме такою я прокинулася сьогодні вранці? Здається, я таки почувалася трохи по-іншому. Та якщо я вже не та, то виникає запитання: хто я взагалі, заради Бога, така? Ах, ОЦЕ справжня загадка!
І вона стала пригадувати всіх знайомих дітлахів свого віку, щоби пересвідчитися, чи не стала вона кимось із них.
Я напевно не Ада, міркувала Аліса, бо в Ади волосся завивається такими довгими кучерями, а в мене взагалі ніяких кучерів нема. І ще я точно не Мабель, бо я ж знаю силу-силенну речей, а вона! О! Та вона нічогісінько не знає! І крім того ВОНА це вона, а я це я, і О Господи, як же це все заплутано! Треба перевірити, чи знаю я все те, що знала раніше. Так-так, подивимося: чотири на пять буде дванадцять, чотири на шість буде тринадцять, чотири на сім буде о Боже! Я так ніколи до двадцяти не дійду! Гаразд, таблиця множення це дрібнички: треба спробувати географію. Лондон столиця Парижа, Париж столиця Рима, а Рим Ні, певна, ЦЕ неправильно! Мабуть, я таки перетворилася на Мабель! Зараз зосереджуся та прочитаю «Старанно крихітка бджола»[1].
І Аліса склала руки на колінках, наче збиралася відповідати урок, та почала декламувати вірша, проте голос її звучав якось хрипко й химерно, а слова були не зовсім такими, як зазвичай:
Старанно крихта-крокодил
Плекає довгий хвіст:
Вертіти ним на цілий Ніл
Найкращий має хист.
Як ревно кігті він гострить,
Як вправно ікла тре,
І кожна рибка радо вмить
До нього в пащу пре.
Певна, що це зовсім не ті слова, промовила нещасна Аліса, й очі її наповнилися слізьми, коли вона повела далі. Мабуть, я все ж таки Мабель, і мені доведеться піти й жити в тій жалюгідній тісній халупі, а ще в мене зовсім не буде іграшок, і Ох, доведеться вчити купу уроків! Ну ні, я вирішила: якщо вже я Мабель, то залишуся тут! І даремно всі вони будуть звішуватися сюди головою вниз та гукати: «Підіймайся знову до нас, дорогенька!» Я тільки погляну вгору та промовлю: «То хто я тепер? Спершу скажіть мені, і якщо я вподобаю бути цією людиною, то підіймуся, а як ні, то залишуся тут, поки не перетворюся на когось іще» Але ж! скрикнула Аліса й знову залилася слізьми. Нехай би вони тільки звісилися сюди донизу головами! Я ТАК утомилася бути тут сама!