Доню прошепотіла ошелешена мати. Що ти мелеш?
А що? Я вже доросла, особистість, а ти мене сіпаєш увесь час! вигукнула ображено. Осідлала мопед, помчала у Шанівку. Бо там він.
Катерина ніколи нікого не готувала в останню путь. Вранці Раїса перестала дихати, а дівчина ніяк не могла повірити, що жінка померла.
Оце і все? шепотіла вражено. Прислухалася: може, просто не чує тітчиного дихання.
Маму з татом згадала. І вони так? Перестали дихати, і життя скінчилося?.. Не встигла ані поплакати, ані розгубитися. Набігли нові шанівці: усі донецькі, киянка Оля Торбенко, з неблагополучних баба Ада пришкандибала.
Обмию, пообіцяла. Я у тюрмі таке робила.
До полудня людей додалося: Людка з Килимівки приїхала, Тарас «тойотою».
Подумав, транспорт згодиться, сказав.
І всі знали, що робити, наче щодня збирали небіжчиків. Тільки Катерина не знала.
Присядь, відпочинь, попросив її Тарас.
Глянула на хлопця, знітилася, відвела погляд, бо здивувалася власним думкам: хотіла би зустрітися з Тарасом за інших обставин. Без горя. Без зайвого галасу і зайвих людей. А нині пішла з життя остання людина, яка була безпосередньо причетна до тих подій, які колись назавжди перевернули і її життя, і життя села. Раїса померла, наче відрізала минуле, забрала з собою.
Нікого не лишилося, прошепотіла.
Роззирнулася і побачила Івана Залусківського. Стояв у отворі прочинених дверей, з-під лоба дивився у бік Катерини. І не розібрати: на дівчину чи крізь неї. Як же вона могла забути, що лишився ще один З якого і почалися її біди.
Жодного разу не перетиналися після подій чотирнадцятирічної давнини, та не помилилися, впізнали одне одного. Катерина закамяніла: не могла ані ворухнутися, ані відвести від Залусківського очей. Він насупився роздратовано, переступив поріг, увійшов всередину.
Хто тут парадом командує? до Людки обернувся. Ти, Людмило?
Роблю, що можу, озвалася та.
Залусківський повільно дістав портмоне, витягнув з нього дві тисячі гривень, кинув на ліжко, на якому лежала мертва, вже обмита і вдягнена Раїса.
На похорон. Якщо ще щось знадобиться, дзвоніть, допоможу, сказав. Я про своїх, про шанівських, ніколи не забуваю. Всім поможу померти заради відродження рідного села.
Підійшов ближче до ліжка, кілька секунд дивився на мертву жінку. Катерина так і не зводила очей із Залусківського, наче боялася: нападе на неї прямо тут і зараз.
Залусківський перехрестився, вже попрямував до розчахнутих дверей, та не втримався. Кинув на Катерину ще один швидкий гострий погляд. Про все забула: про мертву Раїсу, повну хату людей і мамині благання назавжди забути про Залусківського. З камяним лицем швидко посунула до малої спальні, зачинилася в ній, закрила рот долонями, аби ніхто не почув приглушених ридань. Більш за все хотілося зникнути. Не померти і не втекти, натомість повернутися у той день, коли мама і тато зачали її, сказати їм, щоби навіть не намагалися подарувати їй життя.
Що з нею? спитав Залусківський.
З Катериною? Втомилася, відповів шанівський староста Артем Поліщук. Останні кілька ночей, думаю, взагалі не спала.
То вкладіть, хай поспить! Чи мені замість вас її вкласти?.. замовк, бо так хотів додати: «Навіки вкладу!» Не виказав себе, буркнув. Так я можу.
Катерина не знала: пішов Залусківський чи ще в хаті. Не бачила, як вийшов надвір. Закурив. Дістав мобільний, набрав голову сільради Килимівської ОТГ Косюка.
У Шанівці сьогодні Раїса померла. Нагадай, скільки у неї землі було? почула голос знадвору.
Підійшла ближче до вікна. Зі спальні, з ненадійного прихистку спотерігала за чоловіком, який погубив немало людей.
Чужої землі хотів, прошепотіла. І знову хоче.
У двері стук! Сльози втерла, озирнулася до Тараса, який увійшов до спаленьки.
На цвинтар змотаюся, сказав. Копачам тре заплатити.
Раїса хотіла поряд із чоловіком і сином лежати.
Там і лежатиме. Поряд із Романом і Сашком.
Вона зараз дуже тішиться.
Знітився:
Ну, певно. Я чого зайшов. Тобі нікуди не тре їхати? Бо я потім міг би
Дякую, не треба.
Тарас хотів ще щось сказати, та до спальні увійшла Людмила.
Кать, ну Все чікі-пікі, подружко! Труна, місце, оркестр, поминки. Все організували. Добре, що на вулиці вже тепло. Завтра поставимо столи посеред двору.