Дякую, Людко.
Слухай, я спитати хотіла Людмила замовкла, невдоволено глянула на Тараса. Тарасику, ти чого й досі тут? Біжи з копачами розрахуйся!
Тарас вийшов. Людмила підійшла до Катерини ближче.
А чого плакала? Хіба є час розслаблятися? заговорила тихо. Тре діяти. Не хвилюйся, допоможу. Скоро всі розійдуться, і ми з тобою Раїсин заповіт пошукаємо. Чи, може, знаєш, де вона його зберігала?
Катерина хитнула головою заперечливо: не знаю.
Не потрібно мені Раїсиного нічого, прошепотіла.
Катю, а чому? Дуже вже шляхетна? А жити як збираєшся? Доглядала хвору, ходила за нею, як за рідною. Справедливо буде, щоби ти на цьому обійсті залишилася. Хата справна, ти її вичистила, вимила. Город засадила, доглядала його. А ще у Раїси земельні паї залишилися. І кому оце все? Чужому дядькові?
Під вечір шанівці розійшлися, залишили мертву Раїсу у труні посеред кімнати: переночуй у хаті останню нічку, сердешна. Поряд із небіжчицею тільки Катерина з Людмилою. Людмила засукала рукави, взялася нишпорити по поличках.
Помагай, не стій! гукнула Катерині.
Поясни! Нащо нам заповіт?
Якщо знайдемо і зрозуміємо, що все на тебе переписано, то це буде найлегший варіант. Якщо не знайдемо, поможу тобі подати заяву про претензію на спадок. Відвоюємо, не хвилюйся. Найгірший варіант, якщо заповіт десь є, але тебе там немає. Тоді ми його маємо знайти і знищити, щоби ти могла претендувати на спадок.
Людко, так гріє, що хвилюєшся за мене. Тільки не треба. Я отут і на день не залишуся. І Раїсиного нічого не візьму!
Катю! А де житимеш?
На батьківське подвіря повернуся.
Не лишилося там нічого.
Город лишився. Земля. Літня кухня. За літо відремонтую її. Когось гукну на допомогу.
Кого? Може, зечку бабу Аду чи отих будівельників, які на олійні Залусківського байдики бють?
Людмила зупинила пошуки, роззирнулася, знизала плечима.
Та-ак констатувала. Заповіту в хаті нема. Але професійна чуйка підказує мені: десь він таки є!
Глянула на годинник у мобільному, заметушилася: дідько, дома ж малі Давай чоловікові дзвонити:
Петю, «пріуса» відремонтував? Забирай мене скоріше!
Катерина тільки тепер усвідомила: на ніч лишається сам на сам із мертвою Раїсою. Не виказала тривоги. Разом із Людмилою вийшла надвір провести подругу.
Може, мені залишитися? раптом спитала Людмила. Кать! Ти як?
Страшно! Хоч вмовляй страх відступити, хоч переконуй себе живих тре остерігатися, однаково неприродно і моторошно в одному замкненому просторі, хоч і ненадовго, зачиняти живе життя і смерть. Бездиханного і дихаючого. Баланс відсутній. Ніякого 50 на 50, хоча по факту є одне живе тіло і одне мертве. Що жива людина може змінити? Нічого! А мертва діє. Не рухається, не дихає, та відбирає сили у живої так активно, аж здається усім нам по панночці, не тільки Хомі Бруту. Але ж, крім страху, має бути ще якийсь, прихований сенс, бо ж не тільки заради молитов і філософських роздумів біля тіла покійного на довгу ніч лишають живих?
Що особливого маю зрозуміти? Катерина не насмілилася просити подругу залишитися. Відійшла від труни, поряд з якою вже відчувався запах тліну. Паморочилося.
До дверей. На свіже повітря.
Вийшла на ґанок і аж відсахнулася, бо у сутінках побачила чоловічу постать. Залусківський? «Знала, що прийде по мене!» колотилося. Чоловік підійшов ближче.
Тарас? із полегшенням.
Хлопець роззирнувся:
А де всі? Ти сама?
Не бачили: з вулиці, з-за паркана Раїсиного обійстя за ними із роздратуванням спостерігає Залусківський.
Сам не знав, чому увечері повернувся до Шанівки. Увесь день перед очима струнка дівчина із хвилястим волоссям. Камяне лице І ті очі Нічого не забула! Не простила!
Чого ж мовчиш, сучко?.. Вже і трупа знайшли! Нема на що більше чекати, а ти однаково мовчиш! Чому
Не так уявляв першу зустріч із Катериною. Думав, вистежить, застане зненацька, за шкірку вхопить, процідить: щось памятаєш, мала? Мордуватиме, і про «джипа гранд чирокі» спитати не забуде! Точно, паскуда руку приклала до зникнення улюбленої Іванової автівки. Вона белькотітиме: а що було? Хіба щось було? Нічого не памятаю!
Реальність заплювала фантазії Залусківського. Здавалося, дівчина вхопила його за шкірку, застиглим поглядом, мов цвяхами, прибила до стовпа ганьби, кричала без слів: зло, ти абсолютне зло.