Щоби не психував, не пив і трахатися не хотів.
І жити?
А хіба життя це психи, бухло і секс?
Дехто бачить лиш такий шлях до емоцій, почуттів. Бо без емоцій життя немає.
Оце ти, Катю, мені правду відкрила!
Не ображайся! Важко визначити, яка допомога людині потрібна, коли не бачиш її, не відчуваєш. Та й неможливо одразу все змінити. Щось одне варто лікувати, але найважливіше на цей час. І так, щоби іншим системам і органам не зашкодити.
Справді? Людмила задумалася, і так шкода себе стало. А й дідько з ним! Чого я за когось душу рву? Проїхали! Скажи, яка допомога мені потрібна, бо відчуваю потрібна! Зможеш?
Катерина глянула на подругу уважно, за руку взяла, по шкірі долонею провела, в очі зазирнула. Кивнула, пішла до великого деревяного серванта із заскленими верхніми шафками і глухими нижніми, які одразу після Другої світової у моді були. Розчахнула нижні деревяні дверцята: всередині повно трав, настоянок, порошків. Відібрала кілька.
Збір тобі зроблю.
А що зі мною не так?
У напрузі весь час. Не розслабляєшся, не дозволяєш собі почуватися вільною.
Хіба із цим клятим життям розслабишся?! Оце нас коронавірусом лякають, а я собі думаю: та який коронавірус?! У нас життя гірше за коронавірус! Дихати ж неможливо з цим життям! ледь не розревлася королева. Тільки повіриш у те, що врешті все по своїх місцях розкладено, як таке вилізе хоч у петлю!
Не засмучуйся, все стане краще.
Все?
Все! підтвердила Катерина. Коли заспокоїшся і розслабишся, думки і бажання яснішими стануть, бо залишаться лиш слушні і потрібні.
Поєднала добрих два десятки трав у великій мисці, перемішала їх ретельно, вже розкладала збір дозовано по окремих паперових пакетиках, підписувала кожний
Тільки будь обережною, додала. Збір дуже активний. Передозування може призвести до кровотеч, якщо судини слабкі. Дітям і літнім людям такий збір узагалі категорично заборонений, бо може сильно зашкодити. Приймай лише так, як я написала. І лише вранці.
Хіба я собі ворог? Людмила раптом відчула неймовірне натхнення. Картинка перед очі: клятий свекор після кількох доз активного збору кровю, сука, харкає і вибачення у невістки просить. Та хіба паскудство прощається?..
Пакет із травами вхопила, до дверей: не час чаї розпивати. Тре діяти!
Людко, зачекай!
Що? Гроші? Дідько, вибач! Скільки? А не кажи! Сама! без сумнівів лишила пятсот гривень на столі. Катю, дякую! Побіжу! Бо у мене це перше слушне бажання тільки-то несподівано сформувалося!
Людко, стривай! Спитати хотіла: а що за хлопець по тебе прибігав сюди?
Коли труп знайшли?
Який труп? насторожилася Катерина.
А ти й досі не знаєш?
Не виходжу зараз! Тітку Раїсу покинути не можу. А що сталося?
За балкою на покинутому обійсті труп старий був закопаний. Старий, бо його колись давно хтось вбив і в садку закопав.
Катерина завмерла: сто думок у голові, сто картинок перед очима, і на всіх мама золота. Головою хитає заперечливо: ні, доню, ані слова, забудь!
Он чого ґвалт, видушила. Не здалася. Так що за хлопець по тебе тоді прибігав? Хіба у Шанівці нові житці зявилися?
Не впізнала? То ж Тарас, Серьоги Гордієнка молодший брат.
Тарас? Такий став
Який?
Дорослий
От і не шукайте сил, шукайте натхнення. Людмила прилетіла від Катерини додому, та замість травичку собі заварити як ушкварила танці з каструлями-тарілками. Борщу, голубців, сирників наготувала, малим ще окремо котлет курячих, бо любили бігати собі, а потім котлету зі столу вхопити і далі ганяти. Руки працюють, мізки теж не відпочивають.
Гарно придумала. У десяточку! бурмоче і вже уявляє, як готує для свекра активний збір, а натхнення однаково переповнює, натхненню вихід потрібний.
Петюню Змирися! Сьогодні я твій поганий поліцейський! Предяви свій цей головний твердий аргумент! сказала, коли повкладала малих, змоталася у душ і вийшла звідти гола, мокра і в чоловіковому кашкеті.
А-а-а тільки й стогнав Петюня від задоволення, коли спритна дружина робила йому те, чого так сильно хотів отримати від неї хтивий свекор. Уявляла старого поряд: із перекошеною від безсильної ненависті пикою, і теж чомусь голого.
Жінко, ти королева, признався Петро, коли нагоцалися до сказу, повтомлювалися, попітніли, та все ще пашіли лежали на постелі голі, повідкидали ковдри.