Залусківський повалився спиною назад, встигнув інстинктивно виставити вперед зігнуту в лікті руку: намагався прикрити лице. Вовчі зуби упялися у передпліччя. Чоловік не відчув нічого, крім сухого факту проникнення чужорідного тіла у його власне. І хоч болю не було, заволав так відчайдушно, аж ніч прислухалася, хоч насправді видушив із себе лише тоненький мишачий писк. Паморочилося. Усі відчуття забивав сморід, який ішов від тварини. Мозок ідентифікував його, як запах смерті.
Прости! Прости! забелькотів перелякано.
Вовк розтиснув зуби, та з місця не зрушив. Стояв над поваленою людиною, дивився в очі. І той сморід
Прости мозок підказував Залусківському: треба повторювати саме те, що вирвалося у мить безнадії. Благаю Прости, прости
Вовк відступив на крок. Ще Зник у ночі.
Мамо рідна Мамо моя Мамо Залусківський не підвівся, не підскочив. Задкував, сидячи на землі, спирався на зранену руку і тільки тепер відчув пронизливий гострий біль. Мамо, мамо знай повторював.
Чергова невдала спроба не породила у душі Залусківського милосердя. Зарядила люттю, намалювала наступний план простий і безпечний для виконавця особисто: підпалити мазанку Катерини здалеку з військової сигнальної ракетниці.
Що могло піти не так? Хата не загориться? То він двічі стрільне. Тричі, як треба. Не вбє, не знищить мазанку на попіл, то хоч налякає дівча до усрачки, і хай потім кумекає: чи є їй сенс Залусківського чіпати?.. Те, що увесь цей час ніхто його не чіпав, ще більше ятрило душу. Хоч і сумнівався у тому, чи причетна Катерина до дивних подій, які відбулися із ним на підступах до мазанки, від нападу не відмовився. Навпаки: чергова спроба мала підтвердити чи розвіяти сумніви.
Ракетницю купив узимку. Дочекався відлиги, щоби сніг зійшов, вирядився у камуфляж
На вовка полюватиму! ляпнув пяному в лахміття Федору, чоловікові підприємиці Тамарки, якого перестрів за селом.
А ружжо де? Знову у штанях? проварнякав той.
За своїм слідкуй, бо усцишся, поки додому дійдеш! Іван проводив Федора роздратованим поглядом, посунув до кургану.
Шлях і години не забрав, хоч чимчикував тихо, роззирався насторожено. Дійшов до того місця на ґрунтівці, де двічі його спіткали цілком конкретні біди. Зупинився. Перехрестився.
Допоможи, Боже! попросив душевно.
Завмер, очима: стріль! Спрацювало? Бачить: земля під ногами не провалюється, вовки з кущів не вискакують, не гиркають погрозливо, навіть мурахи, суки, сплять!
То я далі йду. Добре?.. потроху продовжив шлях до кургану.
На верхівці заліг. Вже ракетницю дістав, а душу сумніви муляють. Щось не так Надто просто! Надто легко і без проблем!
Чого я метушуся, як та целка перед першим сексом! Все пучком! зарядив сигнальну ракету у ракетницю, на мазанку глянув. Ну що, мала? Зустрічай даруночок від Діда Мороза
Прицілився І тут задзвонив мобільний.
Залусківський ще тільки діставав гаджет із кишені, але вже знав: ось і воно! Те, чого так боявся і так чекав: отвєточка Чи то від Алки покійної, чи то від малої Катерини, чи то від Господа Бога
Залусківський слухає! буркнув у слухавку.
Іване Миколайовичу! А ви де?! Швидше додому їдьте! кричав у слухавку килимівський сусід Залусківського. У вас на подвірї гараж зайнявся
Суки! Суки кляті! Суки! знай повторював Залусківський, плутався під ногами у пожежників, намагався власноруч відтягти обгорілі балки гаражного даху: провалилися прямісінько на нову «субару форестер». Автівка від вогню теж отримала чималі опіки фарба взялася пухирями, деякі з них полопалися, окремі пластикові деталі поплавилися. Добре, хоч не вибухнула, бо бак повний.
То була остання спроба Залусківського зашкодити Катерині.
Все! Крапка! Досить з мене! вирішив. Мовчить дівка і слава Богу! Хай так і буде! Не чіпатиму її!
Голову до небес задер, гукнув:
Чуєш, Аллуню? Не чіпатиму!
Не заспокоївся затихнув, спробував викреслити минуле разом із малою Катериною, а коли згадував, лиш одне не давало спокою: ніяк не міг зрозуміти її мовчання. Може, так збиткується з нього? Чи вичікує А чого саме? Може, має статися щось надзвичайне, аби вона заговорила?..
От і сталося! буркнув після дзвінка помічника. Хтось таки знайшов чужака, якого чотирнадцять років тому вбив Залусківський.
Ледь дочекався, поки до мисливської хатинки по тата-суддю приїде Петро Нечитайло на своєму «пріусі», випроводив їх. Не забув Жорці нагадати вже на порозі: