Та на шляху дотримання слова ділом Залусківського спіткала нова біда: у пошуках ключів і мобільного розворушив мурашник: тисячі розлючених мурах атакували людину миттєво і одночасно.
Не дай Боже нікому Як підскочив! Відбіг подалі, штани-сорочку скинув, з ніг-рук-тулуба мурах струшує, стогне. А мурахи всюди! Та кусючі! Залусківський про все на світі забув. Як рвонув до дороги, яка зєднувала Килимівку з Шанівкою. До Шанівки рукою подати, та тільки допомоги не дочекатися, бо на той час нікого, крім напівбожевільної Раїси, у вигорілому селі не лишилося: темне, мертве. Ошелешений, напівголий рвонув до Килимівки
Вже за годину, умитий, перевдягнений у чуже, та все ще збурений несподіваною навалою дивних подій повертався до місця, де залишив своє майно, з чоловіком килимівської вчительки Степаном, який прихопив потужний переносний китайський ліхтар, завів свого старого «жигуля» і повіз Івана джип визволяти. І тут сталося найдивніше: на ґрунтівці, яка вела до старого кургану і мазанки, чоловіки не побачили файного «джипа гранд чирокі».
Іване, може, ти не тут його кинув, а в іншому місці? обережно спитав Степан.
Я схожий на дебіла? ошелешений Залусківський вихопив у Степана ліхтар. Спрямовував його у різні боки, вдивлявся у світлові діри, наче позашляховик голка мала. Очам не вірив: та тут же десь автівка лишалася! Тут!
Підтвердження отримав несподівано. У бурянах обіч шляху раптом заголосила істерична мелодія, яку Іван поставив на вхідні дзвінки.
Мій мобільний! Все правильно! Тут усе сталося! світив ліхтарем у бік звуку, дерся бурянами до гаджета. Вхопив його, відключив вхідний дзвінок, як зайвий тут і зараз, крутив головою. А джип де?
Автівку так і не знайшли.
Залусківський довго складав два плюс два. Версію про випадковий збіг обставин відкинув одразу.
Ти? Ти?.. питав чи то в уявної Катерини, чи то у покійної Алки. Відьмою стала? Ворожиш, щоби і наблизитися не міг? Думаєш, мене це зупинить?..
До наступної спроби підготувався більш ретельно. Перш за все від пят до маківки облився спреєм проти комах, та й того здалося недостатньо, тому прихопив ще й гель, який притишував запалення при укусах мурах. Потім поклав до кишень два мобільних! Стосик грошей. Хотів прихопити шкіряний собачий поводок: довгий, міцний. Подумав і відклав. «Мій ремінь спрацює не гірше», вирішив. Нову «субару форестер», придбану на заміну «джипу гранд чирокі», який так драматично і передчасно пішов з життя Залусківського, залишив на подвірї своєї килимівської хати. Фантазії підказували мати при собі ще й великий чорний пластиковий мішок з лопатою, та Залусківський відкинув їх тільки тому, що вважав за краще залишити руки вільними, а не займати їх важкими предметами.
Коли ніч упала на ще теплу осінню землю, перехрестився затято, наче на подвиг збирався, пішки попхався до мазанки. Насторожено йшов. Прислухався до кожного шурхоту. Вдивлявся у чорне на чорному, весь час спотикався, та про те, що пішов без ліхтаря, не шкодував. Виказати себе поночі Залусківському здавалося першим кроком до провалу. А так і сам чорний у чорному! Хто побачить?
Ніхто й не побачив. Відчув. Залусківський вже повернув з дороги між Килимівкою і Шанівкою на ґрунтівку, яка вела до мазанки, вже здолав третину шляху, вже бачив у темряві миготливі вогники світла: лилися, певно, з вікон мазанки. А звідки ще?
Аж зупинився. Очі примружив: це ж від мазанки вогники? Чи не забагато? Один, два Чотири? Несподівано два вогники зрушили з місця, попливли у бік Залусківського.
Та звичайно! НЛО! Що ж іще?! Це ж місце зачароване! спробував жартувати. А чому ж пузом по землі? Літай! Ти ж літаючий обєкт!
За мить стало не смішно, бо вогники продовжувати невпинно наближатися. Пливли швидко на висоті приблизно метр від поверхні землі. І тільки тепер Залусківський усвідомив, що стоїть саме на тому місці, де минулого разу його файний «джип гранд чирокі» заглух, а потім і щезнув назавжди.
Та що за фігня? пробурмотів уперто. Насупився. Вдивлявся у вогники, які продовжували стрімко наближатися.
«Чого ж я лопату не взяв?!» тільки й устиг подумати, коли з чорноти почув грізний рик, і тої ж миті на нього плигнув великий, страшний, як наймоторошніше нічне видіння, вовк.
Залусківський повалився спиною назад, встигнув інстинктивно виставити вперед зігнуту в лікті руку: намагався прикрити лице. Вовчі зуби упялися у передпліччя. Чоловік не відчув нічого, крім сухого факту проникнення чужорідного тіла у його власне. І хоч болю не було, заволав так відчайдушно, аж ніч прислухалася, хоч насправді видушив із себе лише тоненький мишачий писк. Паморочилося. Усі відчуття забивав сморід, який ішов від тварини. Мозок ідентифікував його, як запах смерті.