Ніколи мені не було так добре, Хюррем Я хочу, щоб ти була моєю дружиною. Улюбленою
На біле личко Насті набігла тінь:
Але ми різної віри Хто ж нас обвінчає?
Прийми волю Магомета, Хюррем, прошу тебе.
Настя пошепки відповіла:
Це великий гріх, і Бог покарає за нього. Дозволь мені помолитися Божій Матері в Іверській іконі на святому Афоні. Ой, то чудодійні місце, де зявляється Богородиця
Султан ображено сказав:
Але жінок не допускають на святий Афон! Це звичай ваших ченців, ще з часів царя Константина. Я поважаю чужі обітниці, хоча ваша віра мені здається дивною та незрозумілою Навіть султан не може зламати ці звичаї!
І Настя невинно сказала:
Я можу поїхати перевдягнена хлопчиком, як твій синок
Султан промовчав, ламаючи корж.
Звідусіль долинав милостивий перегук дзвонів афонських церков. Настя, вдягнена підлітком, молилася перед іконою Богоматері. Горіли свічки. У сяйві вогнів бачила тільки очі Діви Марії, які пронизували її душу
У лісі біля монастиря Настю терпляче чекав Сулейман зі своїми людьми. Був він скромно одягнений, тримався в тіні
Гора, на якій стояв монастир, стрімко падала в море. Нескінченна синява пінилась бурунами, чекаючи бурі.
Коли Настя закінчила свою шалену розмову з Божою Матірю і, хитаючись, пішла до виходу, її зупинив старий чернець і запитав по-грецьки:
Звідки ти, синку? Якийсь ти не такий, як усі
З України відповіла Настя.
Ти, синку, з нашої землі? пожвавився старий. Господи! Якби мені там побувати А звідки родом?
З Рогатина.
Знаю Ще не знищили його бусурмани?.. зітхнув. Вони, як сарана, над Україною нашою Святий Афон поважають, а нашу землю плюндрують
Подумавши, Настя сказала:
Чому ж вони мають сильну владу на великих землях, а ми ні?
І ми все це мали
Чому ж утратили?
Бо єдності у нас не було Кожен за себе. Не було ні поваги, ні захисту влади. Тому вона і впала
Йшли камяною підлогою, і кроки луною відгукувались у стінах.
Дивлюсь я на тебе і дивуюся, вів далі чернець. Так, як ти, моляться зазвичай старі люди, які мають тяжкі гріхи на совісті, ті, які хочуть перед смертю подивитися в обличчя Матері Судді нашого. А ти ще молодий Значить, глибоко в душі твоїй слово Боже. І хочу тебе благословити бережи нашу віру, передавай її дітям і онукам, а якщо знадобиться, і муки прийми за неї Бо віра це єдине, що залишилось у нашого народу, це те, що допоможе згуртувати його і підтримати у боротьбі з ворогом, який спустошує землю нашу
Коли Настя вийшла, на вулиці вирувала гроза. Сулейман стояв під деревом, весь мокрий, чекав її. Вона підійшла до нього:
Не стій під одиноким деревом у грозу!
Взяла його за руку, як дитину, і вони сховались у камяній ущелині.
Люблю тебе прошепотів великий султан.
Настя вся тремтіла в обіймах Сулеймана.
І я відповіла всім серцем. Раптом блискавка вдарила в дерево, під яким вони стояли. Воно миттєво загорілося. Настя злякано відсахнулася від султана:
Це знак Божий, Сулеймане Не можна зраджувати віру Христа
Палало дерево. У фосфоричному блиску грози було видно, як на морі чорні щелепи вирів крутились у шаленому танці, налітали на берег, намагаючись розбити його.
Був сонячний ранок, коли Ахмед-паша зайшов до кімнати блідої змученої Насті. Уклонившись, сказав:
Благословенне будь імя твоє, Роксолано Хюррем! Десятий і найбільший султан Османів, Сулейман нехай століттями триває слава його, дарує тобі свободу. Ти можеш уже завтра покинути його палати, столицю, державу. Тобі буде виділено охорону, і ти поїдеш із почестями. Можеш узяти з собою сто рабинь зі свого народу, яких вибереш на Авретбазарі!
Мовчки стояла приголомшена Настя. Візир був незворушний, як брила гранітна.
Наступного дня Настя, зібрана в дорогу, зустрічалася з рабинями, яким Сулейман дарував свободу. Радості жінок, одягнених по-українськи, не було меж. Співали:
Рубай, сину, ясенину, добре клинє буде,
Ой возьми си сиротоньку, господинє буде.
Не з кождої ясенини буде добре клинє,
Не з кождої сиротоньки буде господинє.
Настя не могла стримати хвилювання. Потім зупинилася, вклонилася жінкам, які йшли перед нею, повернулася до непроникно-суворого Ахмед-паші, котрий стояв оддалік із почтом, підійшла до сумного Мустафи, який стояв тут же в найкращому одязі, й вигукнула: