А все таки куди ж подівся ваш чоловік? знову запитав Кравчук, прокидаючись від задуми.
Він поїхав у той район, куди його призначено. Він тільки за три дні буде тут.
Значить, ви зовсім виїздите з нашого виселка, з сумом сказав шахтар і зідхнув.
Олена Олександрівна уважно подивилася Кравчукові в очі й промовила:
Хіба вам і справді неприємно, що я виїздю?
Дуже неприємно! вирвалось шахтареві.
Ну, як неприємно, то тоді Олена Олександрівна зупинилася. Знаєте, що, товаришу Кравчук, я бачу, що вам бракує обстановки для нашої цілковитої одвертости й тому я вас запрошую до себе. Ви на якій зміні працюєте?
На нічній, відповів шахтар і відчув, як йому надзвичайно солодко стиснуло серце.
Шкода А втім, ви до мене зайдете завтра вранці. Добре? Як тільки вилізете з шахти добре?
І тут же Олена Олександрівна заметушилась: мовляв, йому ж треба за годину йти до загодовні, а вона його затримує. Словом, до побачення. До скорого побачення у неї! Він може вранці сміливо заходити, бо чоловік повернеться (вона ще раз повторює) тільки за три дні А втім, це не має ніякого значення, бо вона вже щось вирішила. Він розуміє її вона щось вирішила! І ніщо вже тепер її не стримає. Словом, завтра вирішальний день.
У вас теж завтра вирішальний день? спитала Олена Олександрівна, потискуючи руку шахтареві.
Так. Завтра кінчається соцзмагання з сусідньою шахтою. Завтра останній день.
Не говоріть так, з тремтінням у голосі сказала жінка. День вирішальний, але не останній. Я хочу, щоб це був перший день. Добре? Хіба ж соцзмагання кінчається? Воно ж тільки-но починається правда?
Олена Олександрівна ще раз стиснула руку шахтареві і, взявши з нього слово, що він обовязково завтра зайде до неї, раптово зникла в теплій темряві літньої зоряної ночі.
IV«Господи, Боже мій, думав Кравчук, ідучи до заголовні, який я безвихідний дурень! Жінка вже сама говорить мені, що кохає мене, а я стою біля неї й лупаю очима. Та невже не можна було хоч би цю біленьку ручку поцілувати?» Фу, яка гидота! Не кавалер, справжнісінький тобі бельбас!»
Проте гнівався він на себе не довго, бо спогад про завтрашню зустріч так рожево виглядав, що він уже готовий був себе присоромити: мовляв, не треба бути таким прожерливим. Правда, він проморгав декілька щасливих хвилин, але хіба його завтра не чекають більш прекрасні години?
«Та все таки чим же скінчиться ця зустріч? думав він. Що вона вирішила? Про що вона говорила?»
А втім, що б вона не вирішила, а йому турбуватись нічого, бо він певний, що всяке її вирішення піде йому лише на користь.
До заголовні вийшло сьогодні чимало робітників і тому шахтний двір зі всіх сторін блимав вогниками «Вольфа», лямпочками, що їх тримали шахтарі в руках. На естета ця підготовка до походу в глибокі підземні поля й штреки справила б надзвичайне вражіння, він би, очевидно, порівняв цю вогняну метушню на темному дворищі, скажімо, з так званими, «страшними» огнями, а шахтарів з якоюсь таємною і (обовязково!) надзвичайно прекрасною ложею, але виселкові люди до всього цього звикли, і знали, що всі ці вогники, як і їхні носії, за якісь кілька хвилин зникнуть під землею й стануть там на важку відповідальну й зовсім прозаїчну працю і знали, що з цього «красиво» захоплюватись не варт.
У заголовні Кравчук зустрівся з Коробкою.
Хіба я не казав, сказав Коробка. Тепер будуть пиячити кілька день.
Ти знову про Шруба з Остапенком?
Та про кого ж, як не про них, і Коробка сплюнув. Оце так у останній день змагаються сукини сини!
За пять хвилин кліть забрала товаришів і з «вітерцем» спустила їх на 400 з гаком метрів. Ще за мить вони вже йшли по штреку, прислухаючись до дзвоників і даючи дорогу вагончикам з вугіллям, що випливали з вогкої темряви неясними силюетами, як і їхні возії: коні й коногони.
Коли Кравчук взяв до рук відбійного молотка й почав ним працювати в чорному закутку штрека, від образа Олени Олександрівни знову нічого не зосталось, крім того ж таки ніжного стиску в серці. Цей стиск до свідомости, можна сказати, не доходив і був як той, тимчасово прибитий вогкістю, вогник, що йому тільки за якийсь час дозволять розгорітись і забушувати. У заголовні він зустрів завшахти і узнав від нього, що передостанній день дав 104 проценти. Це його ще більше підбадьорило, бо коли передостанній вийшов переможцем, то останній, вирішальний, мусить його перевищити на кілька відсотків: йому відомо було, що сьогодні кліть забрала багато більше вибійників, ніж у цю зміну вона забрала вчора.