Відбійний молоток так легко врізався в пласт і такі великі глиби одривав вугілля, що Кравчукові здавалося, що не він працює, а хтось інший, що стоїть за ним і посилює його мязи своїми міцними, як сталь, руками. Він працював без відпочинку й почував, що сьогодні його ніхто й ніщо не стомить. Деренчав відбійний молоток, шипіло повітря крізь шлангу, але він цього нічого не чув: він тільки бачив пласт, що посувався вглиб під натиском його напружених мязів. Він сьогодні взявся побити рекорд, дати стільки, скільки дає, принаймні в звичайні дні, весь участок. Він тільки тоді опамятався, коли його взяли за руку й сказали, що вже час подавати й на-гора. Тільки тоді він глибоко зідхнув і озирнувся навкруги.
Ну, й нагатив! сказав хтось позаду нього. За тобою скоро цілий участок не вженеться.
Він уже й сам бачив, що рекорд побито, тому йому й приємно стало на душі, наче дивився він не У вогку темряву переможеного пласта, а на золоте проміння ніжного весняного сонця.
Ну, так хто ж з вибійників береться вступити зі мною в соцзмагання? задерикувато кинув Кравчук.
Його виклик спершу не найшов відгуку: очевидно, ніхто не ризикував сперечатися з такою продуктивністю праці, якої досяг Кравчук. Але потім обізвалося кілька голосів:
Коли хочеш, беремося обігнати тебе парою. Ти один, а нас двоє. Згода?
Я беруся сам обігнати! самовпевнено заявив широкоплечий вибійник, підходячи до Кравчука.
Кравчук подивився на широкоплечого й, впізнавши в ньому відомого старого вибійника, подумав: «саме тебе я й чекав».
Згода! Давай руку! сказав він і додав: на місяць. А там подивимось.
Я брався обігнати тебе за день, поліз був рачки широкоплечий і тут же засоромився! А втім, добре: хай буде на місяць!
Свідки розняли їм руки й скоро Кравчук був нагорі. І тільки тоді, коли він попав нагору й коли вже ранкове сонце умивало його чорне обличчя своїм теплим променем, тільки тоді він згадав про Олену Олександрівну й відчув, що зараз лише про неї він і може думати.
«І нічого тут поганого нема, заспокоював він себе, виходячи з лазні. Право думати зараз про неї я заслужив своєю вдарною винятковою роботою в цей вирішальний останній день».
Кравчук ішов бадьорим кроком. Він зовсім не відчував утоми, наче залишав за собою не важку нічну роботу в шахті, а мяке ліжко, що на ньому він проспав принаймні добрих сім годин. Ранок був ніжно-голубий і надзвичайно запашний: з якогось садка долітав запах липи. Цвірінькали й пурхали горобці й десь торохкотів важкий грузовик. Ніколи Кравчук не був так переповнений радістю життя, як у цей день. І тому, коли вчора він ще не наважувався малювати картини своєї зустрічі з Оленою Олександрівною, то сьогодні він остаточно розперезався: він уже цілував її ніжні мякі руки, він навіть уже обіймав її як свою дружину.
«Тепер я скажу тобі все й буду з тобою до кінця відвертий, думав він. Тепер тобі прийдеться стримувати мене. Сьогодні вирішальний день і під землею й на землі Останній день!»
Вона сказала, що не можна цей день називати останнім. Кравчук пригадав, як їй затремтів голос, коли вона заперечувала проти назви сьогоднішнього дня останнім, і несподівана тривога неприємного торкнула його серце.
«От тобі й маєш»! подумав він. Не мала баба клопоту, так нате вам вигадку. Вона просто не хоче зі мною розлучатися тут уся розгадка й ховається. А потім вона й справді має рацію: який же це останній день, коли він тільки вирішальний?»
Хоч Олена Олександрівна й пропонувала йому зайти до неї сьогодні прямо з шахти, але Кравчук вирішив спершу переодягтися і лише з гуртожитка піти до своєї коханої. Він, звичайно, дуже поспішав, йому кожна хвилина була дорога, але не можна іти в цьому брудному вбранні.
В гуртожитку нікого не було: Коробка ще не прийшов, а Шруб та Остапенко, очевидно, десь пиячили. Кравчук хутко переодягся в новий костюм і, затягнувши краватку та змахнувши порох з черевиків, вийшов на ганок.
А, ударничок! Драстуйте! Драстуйте, ударничок! перерізав йому дорогу пяний Шруб. Багато нарубали?
Остапенко, що теж ледве тримався на ногах і стояв тут же, взяв Шруба за руку й пробубонів пяним голосом:
Не чіпайте його, дядьку! Ходімте до казарми!
Зачім до казарми? висмикнув руку Шруб. А що як я хочу поговорити з товаришем Кравчуком?
Чого тобі треба від мене? спитав Кравчук і відступив на два кроки.