Безперечно багато знайдеться, сказав Кравчук і, підвівшись з стільця, кинув коротко: ну бувай! Маю справи в осередку.
З їдальні він вийшов у гнітючому настрої, але перерізаючи степову дорогу й зиркнувши на терикон сусідньої шахти, що маячів у синьому мареві далени, він раптом згадав учорашнє запитання Олени Олександрівни: саме в той момент, коли він дивився на цей терикон, вона поцікавилась, коли ж він, нарешті, одружиться. Ця згадка його підбадьорила. Незрозуміле запитання набрало якоїсь незвичайної прозорости.
«Он воно що? думав Кравчук. І до чого я недотепний і дурний! Хіба вона може любити цього старого лисого зануду».
І він проклинав свою соромливість і дуже шкодував, що досі не відкрився їй. Проте, уявивши, кінець-кінцем, що вона його кохає, він вирішив: справу не загублено! Що можна зробити, щоб не розлучатися з Оленою Олександрівною він не знав, але він уже знав, що вона, можливо, до нього теж не байдужа. Свідомість цього не лише підбадьорила його, але й дозволила йому навіть будувати уявні палаци майбутнього особистого щастя.
Ці думки не тільки заспокоїли його, але й поліпшили йому той гарний настрій, що з ним він прокинувся вранці. Одним словом, Кравчук вирішив за всяку ціну й якмога скоріше (коли можна, то навіть сьогодні) одверто поговорити з Оленою Олександрівною.
ІІІКонференція розпочалася о сьомій годині. Вона викликала тим більший інтерес до себе, що після неї мусіли роздавати премії, а роздача премій завершувалася демонстрацією нового фільма. У виселковий театр набилося чимало народу: були тут шахтарі, відкатниці, дружини шахтарів, секретар осередку, голова шахткому й т. д. Конференцію одкрив голова шахткому й дав слово завшахти. Поки завшахти, говорив про прориви на окремих участках і темпераментно закликав ці прориви ліквідувати, шахтарі мовчали. Але, коли він перейшов до соцзмагання й, з метою перевірити настрій, висловив думку, що з цього соцзмагання шахта може вийти переможеною, звідусіль посипались репліки:
Брось, Стьопа, наливать!
Завшахти, сам недавній шахтар, не тільки не ображався, а і поспішив скористатися з цієї самовпевнености. Він тут же запропонував скласти новий виклик на соцзмагання шахті третій: мовляв, одне соцзмагання кінчається, треба вступити в друге. Пропозицію було прийнято й розпочалися дебати по доповіді.
Кравчук був у перших рядах і уважно слухав шахтарів-промовців. Те, що його так сильно хвилювало кілька годин тому, зараз лежало на серці тихим приємним лоскотом. Щождо думок, то всі вони належали соцзмаганню. Він знав, що незабаром почнеться останній вирішальний день, і значить, тут, на цьому зібранні, лише про нього можна думати та говорити.
Бачив Остапенка? шепотом спитав його Коробка, що поруч сидів з ним.
Ні, сказав Кравчук, затримали в осередку, так я й не поговорив.
Шкода! зідхнув вибійник і махнув рукою: вже пє горілку з Шрубом.
Ця новина не могла не обурити Кравчука: ну, куди це годиться! Іде останній день, треба напружити всі сили, а Шруб не тільки сам не виходить на роботу, а ще й інших на прогули спокушає. Він навіть вирішив був у своєму виступі (він мусів за кілька хвилин виступати) знову поставити питання про Шруба, але згадка про сьогоднішню розмову з «самомобілізованим фронтовиком» стримала його від цього кроку й він про Шруба так нічого й не сказав: мовляв, сьогодні ж будуть роздавати премії і, значить, такий виступ дехто може оцінити, як бажання вислужитися перед начальством.
Вищою премією було демісезонне пальто. Цю вищу премію дістав не тільки Кравчук, але й Коробка. Коли вони йшли з новенькими пальтами на плечі в супроводі бадьорого маршу, що його грала місцева духова оркестра, на них дивилися сотні дві очей: дехто з заздрістю, дехто з цікавістю, дехто ще якось. Проходячи повз останні стільці, Кравчук почув неприємний голос Шруба:
Пальтишко підходяще! Що значить бути ударником!.. Гм!..
Кравчук подивився в той бік, відкіля зірвався вигук і знову зустрівся з очима «самомобілізованого»: в пяних віях останнього він побачив стільки ненависти, що навіть не витримав цього погляду й одвернувся.
На конференцію прителіпався, сказав Коробка, вибившись нарешті з натовпу й опинившись на вільному повітрі.
Ти про Шруба?
Та про кого ж, як не про нього! Коробка подивився кудись у бік і додав: не розумію, чого ми з ним так панькаємось. Як на мене, так я б його й близько не підпустив до шахти Заводський! Подумаєш, чим пишається! Наче на шахті легше робити, як на заводі!