Сьогодні, саме в передостанній день, Кравчук прокинувся в доброму настрої. Розплющивши очі, він зустрівся з очима Шруба: той сидів за столом і лузав насіння. Коногона Остапенка не було, вибійник Коробка ще спав: Коробка й Кравчук були на нічній зміні.
Так що, значить, сьогодні конференція, сказав Шруб і, пересмикнувши обличчя, накинув на свої маленькі мишачі очі руді коротенькі вії.
Кравчук мовчки підвівся з ліжка, натягнув штани й поліз до чемодана по мило й зубну щітку.
Кажу, сьогодні конференція!.. Чи, може, не чув?
Чого там не чув!.. А що таке?
Шруб висякався, поляпав себе долонею по воловячій шиї й, підкотивши очі під лоба, сказав:
А таке значить, що будуть видавати премію Ти, стало буть, так одержуєш? додав він.
А чому ж мені не одержати Хіба не гідний її? Кравчук повернувся до Шруба й знову зустрівся з бистрими, трохи зеленуватими очима співбесідника.
Чом там не гідний! сказав Шруб і неприродно посміхнувся. Не нам же, прогульникам, давати премії хай їх одержують достойні!.. у нас на заводі теж цього притримувались.
Кравчук повісив на шию рушника й, ідучи до вмивальника, кинув:
І добре робили! Саме цього й треба притримуватись.
Чом там погано? Конешно добре, сказав Шруб.
Тільки от рахуба з достойними. Одні й справді достойні, а інші так, тільки задницю начальству лижуть за це їм і премія.
Кравчук зупинився: Шрубове нахабство його завжди нервувало, зараз воно його обурило. Ясно ж, на що натякає «самомобілізований фронтовик»: мовляв, і він, Кравчук, не по заслузі дістає премію. Проте він нічого не сказав і тільки похитав головою.
Ця невеличка сутичка (коли цю розмову можна так назвати) зіпсувала йому настрій на кілька хвилин і вже за сніданком голова йому працювала зовсім іншим напрямком.
Вчора він бачив Олену Олександрівну. Зустрівшись з ним біля контори, вона так тепло з ним поздоровкалась, що він і зараз не міг цього забути. Вона була в чорній спідниці й білій блюзці і була така мила, як ніколи. Особливо вразили Кравчука її теплі очі: йому здалося, що тільки сьогодні вони так інтимно подивились на нього. Розмова, як і завжди, була коротенька, але розмова, можна сказати, незвичайна. Сьогодні Олена Олександрівна не питала, як далеко випередив його участок інші участки шахти, не питала про добич, вона раптом поцікавилась, коли ж, нарешті, він одружиться.
«Навіщо це їй знати? Хіба їй не все їдно?» І тут Кравчук думав, що, можливо, їй і не все їдно. Але коли він хотів пояснити собі, чому вона цікавиться його особистим життям, нічого пояснити не міг, і лише зідхав тим красномовним зідханням, що ним зідхають усі закохані.
За обідом він мав розмову з сухим і низеньким Коробкою.
Побалакай з Остапенком, сказав Коробка. Шруб і сьогодні, здається, улаштовує пянку.
Думаєш, що й коногона спокусить? спитав Кравчук.
Як тут не думати, коли вже вдвох ходять!
Вирішили поговорити з Остапенком, бо хоч він і обіцяв ніколи не звязуватись зі Шрубом, слова свого міг не додержати: Остапенко був надзвичайно безвільною людиною.
Покінчивши з коногоном, товариші перекинулись думками про добич, про неполадки тощо і натрапили на зовсім несподівану тему.
Чув новину? раптом сказав Коробка. Техрука переводять у інший район.
Якого це?.. Нашого? спитав Кравчук і відчув, як йому зупинилось серце.
Та нашого ж!
Кравчук навіть покинув їсти: так приголомшила його ця новина. «Чоловіка Олени Олександрівни переводять у інший район? Цебто Олена Олександрівна виїздить із виселка? Іншими словами, він днями мусить з нею розлучитися навіки?»
Хто тобі сказав? ледве стримуючи своє хвилювання, спитав Кравчук.
Чув я від завшахти! вибійник положив ложку біля тарілки, відсунув від себе карафку з водою й, витерши вуса, додав: Хіба гадаєш, що багато загубимо? На мій погляд таких, як цей, чимало найдеться.
Хоч Кравчук і давно вже кохав Олену Олександрівну, але про це кохання ніхто з виселка не знав і навіть не догадувався (могла догадуватися хібащо техрукова дружина і то лише за допомогою жіночого чуття), і тому не дивно, що Коробка буквально нічого не помітив у схвильованому голосі свого товариша.
Безперечно багато знайдеться, сказав Кравчук і, підвівшись з стільця, кинув коротко: ну бувай! Маю справи в осередку.
З їдальні він вийшов у гнітючому настрої, але перерізаючи степову дорогу й зиркнувши на терикон сусідньої шахти, що маячів у синьому мареві далени, він раптом згадав учорашнє запитання Олени Олександрівни: саме в той момент, коли він дивився на цей терикон, вона поцікавилась, коли ж він, нарешті, одружиться. Ця згадка його підбадьорила. Незрозуміле запитання набрало якоїсь незвичайної прозорости.