У Микити та баби Ґені, як її називали в селі, було два сини Гнат і Василь. Саме зятя Гната мобілізували у числі трьох односельців ув австрійське військо; Василь же побудував за обійстям батьків кузню і невдовзі став чи не найшанованішою людиною у селі. Ще з минулого літа він почав звозити з лісу дерево у надії побудувати свою хату, адже місця у батьківській вже не було і він з жінкою Ганною та сином Левком тимчасово жили у переробленій під житло дроварні. Щоправда, їли Вовки й обговорювали нагальні справи спільно, у батьківській хаті.
Увечері наступного дня, після того як поховали Параску Солтис, вони зібралися також.
То ми тепер православні?! чи то запитав, чи ствердив Гнат.
Та ми ними колись були! вставив Левко, але одразу ж пошкодував про це, діставши запотиличника від батька.
Та хоч ти вже помовч! спересердя гримнув Василь. Скільки ти там ходив до Томка, і, видно, той недаремно московські гроші відробляв!
Та був там один раз! спробувала захистити сина мати.
Мабуть, і одного разу досить, щоб отруїти його розум усякими дурницями. І Хведько Мороз із Вальковим не направили його назад!
Чого ти до нього прискіпався? невдоволено запитав Гнат. Усі ми робили по дурості помилки, коли були такими, як твій Левко.
Ну, такої дурості, як зробив наш отець, від мене ніхто б не дочекався!
І що нам тепер робити? запитала дочка Гната Марія, ледь-ледь похитуючи підвішену до стелі люльку.
Малий Дмитро ніяк не бажав спати і хотів бути присутнім при загальній сімейній раді.
Не знаю, як ви, дорога родино, але поки у нас в церкві згадуватимуть московського царя «Ніколая Алєксандровіча і государиню Алєксандру Фьодоровну», ноги моєї там не буде, безапеляційно мовив Василь. Де це видано, щоб при виносі Святих Дарів поминали не Папу чи митрополита, а жінку?
Василь обвів поглядом родину і повторив:
Не піду!
А якщо я помру, то ховати мене буде тільки Гнат? подав голос батько.
Тату, ви ще цього Ніколая Алєксандровіча переживете! заспокоїв його син. А ви знаєте, що на чині похорону не називають нікого, окрім небіжчика, а також Авраама, Ісака і Якова
І Лазаря! знову вставив свій крейцер Левко.
А не Ніколая!
Цього разу батько обмежився тим, що залишив за собою привілей закінчити фразу.
Не добре це! озвався Гнат. Не по-християнськи!
Що ти маєш на увазі? Вчинок ксьондза чи те, що я його не приймаю?
Бог один, Василю, і нема ж різниці, кого поминають на службі. Спасіння у вірі!
От і буду спасатися тихенько у себе на кузні!
Не сваріться, сини! суворо мовив Микита.
Та ми, тату, не сваримося! Тільки сперечаємося. Зачим нам сваритися? Не за бáтьківщину, зрештою! заспокоїв батька Гнат.
Не переживайте, тату, ворогами з Гнатом ми не станемо, сказав Василь, але до церкви я таки не піду. Інші робіть, що хочете, але поки тут москалі, я туди ні ногою.
А якщо вони назавжди?
Нічого вічного немає!
Тим часом наймолодший член родини, нарешті, заснув, і Феодора, жінка Гната, безцеремонно всіх розігнала. Попрощавшись із батьками і братом, Василь із сімєю залишили хату. На здивування батька, син Левко не спішив приєднатися до них.
Я пройдуся! сказав Левко й одразу розчинився у темряві.
Куди його понесло? не зрозумів батько.
А ти за своїм залізом узагалі нічого не помічаєш! із докором відповіла Ганна. Любов у нашого сина!
Василь гмикнув.
Любов! сказав він. Через ту любов одного разу він прийшов додому з розквашеним писком.
Тепер йому що боятися! Хведька з Андрієм вже чотири місяці нема!
Ну, так! Тепер захиснички прийшли! Справді, чого йому тепер боятися!
Левко цієї розмови не чув. Він швидкими кроками прямував до потрібної йому хвіртки, де на нього мали чекати. Юнак затримався на сімейній раді та сподівався, що ця затримка не стала приводом, аби Ксеня його не дочекалася. Левко розпізнав у темряві тендітну дівочу постать і полегшено зітхнув.
Все-таки дочекалася!
Чого ти так довго? невдоволено тихо, але без злоби в голосі запитала Ксеня. Хіба ти не читав, що хлопці мають чекати дівчат, а не навпаки?
Пробач, але ми обговорювали вдома дуже важливу проблему, спробував виправдатися Левко.
Навіть таку, що ти дозволив собі запізнитися на рантку?
Повір, я дуже хотів вирватись, але не зміг.
І що такого важливого ви обговорювали? В голосі Ксені вже не було образи.