Величава жінка їла якусь страву, тримаючи в руках виделку та ножа. Діти дивилися на неї чотирма широко розкритими очиськами, а вона навіть оком не кинула в бік малих приходьків. Зате якась висока молода тіточка вже летіла летом через усю білосніжну залу так, що навіть вітерцем взялася важка і теж біла штора на вікні.
Що ви тут робите? Ану йдіть звідсіль! Негайно йдіть, а то зараз дядю Яшу покличу, гаркнула вона суворим, навдивовижу чоловічим баритоном.
Валька уже точно б рвонув навтьоки, але мала Ксенька припаялася до його руки цупкими пальцями і стояла як вкопана. Про дядю Яшу в місті не чув тільки глухий. Цей легендарний міліціонер, начальник дитячої кімнати, тримав у руках усіх неповнолітніх пробийголів, безхатьків, лінюхів, шахраїв порушників порядку.
Що ти тут робиш, мала? ще суворіше гримнула на неї тіточка.
Дивлюся! огризнулася Ксенька.
Куди дивишся?
На королеву, щоб ви знали А хто ви, щоб кричати на мене?
Де ти її побачила? скривила губи жінка. А я, щоб ти знала, адміністратор.
Адміністратор Яке чудне слово! Я такого ще не знаю, тітко.
І мабуть, саме оте слово «тітко» виявилося фатальним, бо адміністраторка схопила Ксеньку за руку і потягла до дверей. Дівчинка за великим рахунком не дуже й пручалася. Вона вже намірилася йти звідси, але все ще озиралася на «королеву», та як не дивно, царствена жінка так жодного разу і не глянула в бік колотнечі. Її пряма спина не згиналася навіть над тарілкою, з якої вона брала виделкою маленькі шматочки страви й обережно посилала їх в яскраво напомаджений рот з чітко окресленими контурами губ.
Опинившись перед входом в приміщення, Валька й Ксенька, як по команді, озирнулися, задерли голови догори і повільно в унісон по складах прочитали напис «Ресторан Сула». Багатозначно подивилися одне одному в очі Так от куди вони врепіжилися! Дівчина знову ретельно осмикнула платтячко, хлопець поправив шлейку, яка тримала штанці навскіс через плече.
Далі вони пішли Радянською в напрямку площі імені Сергія Кірова, не ризикуючи перейти дорогу, бо дві прочуханки за такий короткий строк це не так вже й мало. Кілька хвилин вони не йшли, а човгали, мовчки роззираючись довкола на двоповерховий будинок. Зупинилися. Знову по складах і хором прочитали напис «Поштамп».
Сюди не підемо. Тут я з мамкою ще маленькою колись була. Там народу що більш, то ліпш. Так моя бабця Марія казала, твердо мовила Ксенька і, знову вчепившись у Вальчину руку, потягла його далі
І вже зовсім скоро вони пригальмували перед невеличкою огорожею, за якою біліли міцнющі стіни красивої монументальної споруди. Із вуст маленької шалапутки прозвучало оте традиційне:
Тут я ще ніколи не була А ти був?
Ні!
Та ти ж тільки поглянь, як там красиво! Мене бабуся туди не пускає, а сама ходить, щоправда, озираючись, ніби ховається. Я бачила. Це не чесно. Пішли
І ось вони, звично тримаючись за руки, піднялися невисокими східцями і ввійшли у широко прочинені високі двері, та й завмерли на порозі. Світло, яке потрапляло сюди через вікна, осявало знадвору вітражі, на котрих вимальовувалися казково-кольорові візерунки. Пахло ладаном і воском. Крихітні вогники свічок на високих овальних підпорах ледь колихалися, коли біля них проходили жінки, зодягнені в чорні шати.
Тут живе Бог, шепотнула Ксенька до Вальки.
Який ще Бог? відповів хлопець теж пошепки. Нас у дитячому садочку вчили, що Бога немає.
А бабуся каже, що Бозя є, і він все бачить, і за погані слова й вчинки покарає.
Таке скажеш! По-твоєму він бачив, як ми ходили з тобою в ресторан?
А хіба то вже такий лихий вчинок? Ми ж нікому не робили нічого поганого. Тітка нас вигнала просто так, бо вона зла. Королева нас теж бачила, але ж не стала лаяти чи виганяти. Вона хороша.
Ксенька шепотіла те все на вухо Вальці й зачудовано стежила за жіночками у чорному, а ті дрібно й непоспіхом походжали собором і робили якісь непомітні справи. Малій здавалося, що вони не ходять, а плавають, стоячи. Та тільки дівчинка стала роззиратися на фрески на стінах, спиною пробіг холодок страху. Ці величні намальовані люди в казкових шатах дивилися на них з Валькою, ніби й непорушними очима, але дуже пильно. Хто ж із них Бог, тільки й встигло подумати дівча, бо несподівано до малечі підійшла одна із жіночок у темному вбранні й мовчки повязала голову Ксеньки невеличкою хустинкою. Потім вона погладила худими пальцями Вальчиного жовтого чуба, перехрестила обох одним помахом і пішла вглиб собору.