Так там же там пробурмотіла Титариха, розмахуючи руками й вказуючи на лісок зовсім уже так, як то робила Солоха.
Морозенко поморщився.
Й що там?
Дівчина.
Яка ще в дідька дівчина?
Титариха гикнула, залупала, а потім знову заголосила:
Так мертва ж Ой лишенько ж, ой горе ж гірке та полином напоєне Наталка ж Кудрівна, ясне сонечко Лежить, пане мій, у ліску так, наче подрімати приляглася, чисто що той янгол. А я ж кізочку йшла припнути й як погляну, що вона ото спить, так і пішла до неї пробудити дитя нерозумне А ближче підійшла мамо й память ваша свята! Вбита дівка, чисто вбита, як і Довженківна-небіжчиця, й сорочка вся в крові Ой лишенько, ой людоньки горе, горе селу нашому, прокляття страшне!
Вихопившись із рук враженого Морозенка, Титариха понеслася далі вулицею, вигукуючи несамовито:
Людоньки, прокляття на наше село!
Морозенко нахмурився й мовчки стояв деякий час біля коня свого, незрозумілим поглядом вдивляючись у лісок, берези та ясені котрого було видко від дворища Раденків. Ярина теж не рухалася з місця, надто вражена словами Титарихи.
Господи, помилуй. Що ж воно таке діється в селі?
Вилаявшись, Морозенко промовив невдоволено:
Друга смерть за три дні Й перед самим весіллям нашого пана.
Ярина швидко поглянула в той бік, де за селом, посеред гарного парку, височівся панський будинок. Так, зовсім уже скоро пан їхній граф Ростислав Смотрицький мав одружитися.
Одружитися з полькою за походженням.
Ярина, така ж допитлива й вцікавлена, як й інші дівчата на селі, разом з подругами декілька днів тому ходила до парку панського, аби ж, заховавшись посеред дерев, піддивитися на панну ту, наречену пана свого, котра всього лиш за декілька днів мала заробитися його дружиною, а відтак і панею для них. Фрося Стороженківна, старша сестра котрої була дворовою дівкою, упевнено промовлялася, що панна та поляцька полюбляє виходити прогулятися під вечір до озерця, котрим плавалися повагом такі любі графу білі лебеді. Й не помилилася Фрося. Панна таки зявилася біля озерця, та й не одна, а в супроводженні високого священника, котрий був католицького віросповідання, й Фрося казала, що кличеться він панотцем Якобом і є особистим духовником панни. А разом з ним до маєтку графа Смотрицького прибулося ще декілька мовчазних ченців у довгих чорних зодяганнях з каптурами, підперезані простими мотузками. Усе та ж надто обізнана Фрося з важливим лицем переповідала, що панна є надто побожлива, тільки що віри ляхівської.
А ще паня їхня майбутня надзвичайно вродливою була.
Ярина якесь дивне й незрозуміле для себе передчуття мала в ту мить, як на стежині, що велася до озерця того з великими білими птахами, зринула струнка постать полячки, одягнена в сукню шовкову й багату блакитного кольору. Панна була хоча й стрункою, але досить-таки високою зростом, а що гарною дуже то вже безперечно. Навіть з відстані Ярина могла роздивитися вродливе округле лице та ще волосся, що золотаво сяялося на сонці, й чарівність пані майбутньої своєї. Ось тільки ж, слухаючи, як поряд захоплено зітхають дівчата, сама Ярина не могла зрозуміти того, чому вигляд панни цієї викликав у неї не захоплення, а радше страх. Неясні передчуття закопошилися побіля серця, вартувало було тільки взріти те волосся золотаве та личко вродливе щось замелькотілося у свідомості, й не відразу дотямила вона, що панна-полячка свариться зі священником своїм, щось голосно промовляючи незнайомою мовою й розмахуючи тонкими білими ручками, уквітчаними перстенями.
Зрештою щось роздратовано просичавши, майбутня паня Смотрицька пішла геть від озерця, й той католик її полишився стояти один, схиливши голову до води й заховавшись тим від допитливих дівочих оченят.
Галя Галушківна пирхнула в руку.
Ну й паня буде в нас гоноровита!
Ярина промовчала. Передчуття недоброго, що повіялося від полячки-красуні, усе ще продовжувало непокоїти її серце.
Передчувала вона, що закуштує лиха від графині.
* * *Граф Ростислав Смотрицький одружувався.
У маєток графа, що знаходився неподалік містечка Градизьк, під горою Пивихою, поряд згорілого монастиря, ще за два дні до вінчання почали прибувати поважні гості панського походження, й зазвичай досить тихий, мов поринутий до сну, будинок наповнювався голосами, вигуками та сміхом, оживаючи разом із господарем.