Ростислав торкнувся рукою її лиця.
Люба, що з тобою?
Здригнулася від його дотику, стримала себе, аби не відкинути з відразою ту руку, що торкнулася її лиця, й поглянула на нього неуважним, майже невидючим поглядом.
А що зі мною? запиталася байдужливо.
Граф пильно вдивлявся в її лице.
Весь день ти видавалася такою веселою та радісною, а зараз наче сонце вгаслося на твоєму милому личку, спохмурніло воно якось ураз. Скажи, тебе хтось образив?
Погляд Владислави відразу птахом норовливим полинувся до Забродіна, але вона повернула його назад, похитала головою.
Ні, усе гаразд, і ніхто мене не образив Я просто, певно що, втомилася й перехвилювалася.
Моя бідненька! То, може, підемо до спочивальні?
В голосі графа почулося нетерпіння, очі його заблищалися Владислава уявила собі шлюбну ніч й дотики цього чоловіка, його пристрасть та поцілунки Вродливе лице її перемінилося виразом.
Відійшла від нього.
Ні, я просто посиджу й усе.
Як забажаєш, серденько.
Вона слабко йому всміхнулася, а потім присіла в одне з крісел й знову відшукала поглядом високу постать Забродіна, котрий у ту мить уже не танцював з тою темноволосою панночкою, а лише мило з нею гомонівся, зупинившись біля огрядного пана та не менш огрядної панії. Обвіюючись віялом та торкнувшись його руки, панночка щось промовила, й він засміявся неголосно
Владиславі від того сміху заболілося в грудях.
Вона не могла ніяк зрозуміти, що воно таке з нею відбувається, й відчувала тільки єдине бажання кинутися до тих двох, що ото так мило перемовлялися між собою, й забрати його геть від тої дівки, заховати його так далеко та надійно, щоб лиш вона одна могла бачити його, лиш вона одна володіла його увагою й вона одна викликала усмішку на його гарних, чітко окреслених вустах, і лиш її слова змушували його сміятися
Може, досить уже, моя люба?
Владислава здригнулася, зачувши над собою знайомий голос, і тільки потім побачила перед собою грубу темну сутану панотця Якоба. Поморщилася, мовчки спостерігаючи за тим, як він підходить ближче до неї й опускається повільно в сусіднє крісло. Знала, передчувала вже, про що він буде провадити розмову, але продовжувала мовчати й не так відверто позиркувала на Забродіна, котрий розмовляв із геть уже упитим Власовичем.
Якоб нахилився до неї.
Ти покинеш нарешті так відверто обдивлятися того пана, поки хто не помітив твоєї уваги й не почав пліткувати?
Владислава призро гмикнула.
Я тепер не боюся пліток.
Якоб помовчав, роздивляючись її лице в яскравім полумї свічок, що освітлювали бальну залу будинку графа Смотрицького, й запитався так тихо, що вона могла й не розчути його за звучанням музик, але вона почула.
Що це, Владиславо?
Тонкі білі пальці, складені на синьому осамиті, судомливо затисли розкішну тканину, й вона важко зітхнула.
Я не знаю.
Темні очі ченця продовжували впяватися в неї поглядом.
Ти закохалася, Владиславо?
Вона здригнулася так, мов була отримала від нього болісного поличника, й знову поглянула на пана Забродіна. Невже те, що сказав зараз Якоб невже в його словах щось таки є? Маючи двадцять років віку, вона ж нікого ще ніколи не кохала. У Львові в тітки її життя було досить усамітненим, і все через бідність ту кляту. Вона ж не мала навіть пристойної сукні, аби потрапити на очі шанованому панству, а закохуватись у злидня, аби потім усе подальше життя жалюгідно існувати, лиш виживати, не відаючи насолод життя того й сама ніяк не бажала. Тільки відвідуючи месу, вона ще могла зустріти більш-менш гідного уваги панича тітка заради святої служби позичала їй одну зі своїх суконь, котра теж була досить простенькою, але все ж кращою за одягання самої Владислави Й у костьолі був трапився їй на око один досить багато вбраний пан, котрий усе позиркував на неї з захопленням, і те захоплення Воно надзвичайно сподобалося Владиславі, вона й собі почала придивлятися до пана того, й він наче їй сподобався, але якось так мляво та нудно, й більш за все цікавило її в нім те, чи не є він часом графом. Й коли дізналася, що він лише звичайний купець, нехай і великої заможності, то й усе вподобання до нього зниклося в одну мить. А те, що відчувала вона до Якоба
Владислава поглянула на ченця, чорні очі котрого продовжували пильно та наполегливо вдивлятися в її лице Те, що їх повязувало, було надто темним, незрозумілим та грішним, аби могла вона в нім щось зрозуміти. Але вона не кохала цього чоловіка похмурого й тепер знала то напевне. Так, він викликав у ній пристрасть глибоку тваринну пристрасть, над котрою вона була геть не владною, котра була набагато сильнішою від неї самої. Й чомусь зараз, після знайомства з паном Забродіним, сама згадка про все те гріховне, що повязувало їх із Якобом, викликала у Владислави напад нудоти, й вона дещо більш різко, ніж збиралася, кинула йому в лице: