Пані тим часом обернулася до неї з усмішкою.
Бачу, Альошо, ти вже познайомився з графинею.
В синіх очах промайнулася розгубленість, і вони поглянулися на Владиславу так, що вона вперше за цей день пожалкувала об тім, що є тепер графинею Смотрицькою.
Пані засміялася.
Альошо, синку, в тебе такий здивований вигляд
Він кинув на матір короткий погляд.
Я я просто порахував, що переді мною панночка
Так, я ж відписувала тобі, що наречена Смотрицького дуже є юна, майже ще дитя Обійнявши сина, пані поглянула на Владиславу, що ніяк не могла пригадати ймення цієї жінки, котра породила такого дивного сина. Ростислав знайомив їх, але ж вона відверто пропускала повз вуха ймення присутніх на весіллі гостей, надто переповнена радістю від того, що нарешті виповнила свою мрію. Та й мети не мала тісно товаришуватися з тими панами та паніями гордовитими, але ця паня була геть іншою справою тепер Вибачте вже нас, ваша світлість, але мій син іноді буває справжнім диваком, та запевняю вас, що він не хотів образити, порахувавши вас за вільну панночку. Дозвольте мені вас познайомити Вона знову поглянула на сина. Альошо, мій любий, перед тобою пані Владислава Любомирівна, графиня Смотрицька, щаслива молода дружина нашого любого Ростислава Марковича Графине, а це мій син Олексій Павлович Забродін, що тільки повернувся з Полтави
Владислава посміхнулася й відчула, як усміх той задрижав непевно на її повновидих вустах, коли Забродін, випустивши з обіймів струнку постать матері, обернув до неї своє лице й зробив декілька кроків, аби взяти для поцілунку її тонку ручку.
Помітила, як затремтіли від його дотику пальці.
Сині очі поглянулися гостро, незрозуміло.
Графине
Висилувала з себе усмішку, котра в ту мить чомусь далася важко.
Пане Забродін
Дозвольте висловити свою думку Я вважаю, що Ростиславу Марковичу надзвичайно поталанило мати таку дружину, як ви
Голос графа за спиною Владислави пролунав так близько, й вона вся напружилася, коли руки чоловіка владно обійняли її за стан тонкий і притулили до теплого тіла.
Цілком з вами згоден, Олексію Павловичу.
Владислава помітила, який погляд Забродін кинув на ті руки, що обійняли її так владно, і ледь стрималася була, аби не відштовхнути мужа свого геть, а потім таки вивільнилася з його рук, зі сміхом кинулася до будинку, до бальної зали, почуваючись так уже дивно, як ще ніколи в житті. Й кожною клітиною своєю відчувала вона на собі погляд очей тих синіх і, навіть не озираючись, знала, що зайшов він до будинку слідкома за нею разом із Ростиславом та матірю своєю. Бажала зараз же, в ту ж саму мить пурхнути у його обійми й танцювати, танцювати лише з ним одним, кружлятися разом з ним до тих пір, поки втома не візьме вже над нею гору й не впадеться вона безсилою до рук його сильних до тих рук, в єдині котрі бажала тепер линути. А мала ж спершу танцювати з чоловіком, видавати щастя що від танку того, що від близькості його, та очі воровкувато нишпорили залою бальною, шукали високу та ставну постать пана Олексія Забродіна, шукали погляд тих незрівнянних синіх очей.
Він запросив її на третій танець.
Йшла з ним крізь натовп гостей, мов то крізь туман густий поранковий осінній геть нічого й нікого довкруж себе не вбачала, лишень його близькість володіла почуттями, й дотик його руки відчувала торканням наче самого вогню. А як танцювала вона з ним пташиною легко пурхала в танку, й тільки погляд синіх очей один й існував для неї в цілім світі, й, коли скінчився той танок й Забродін повертав її до Ростислава, вона раптом дотямила того, що він не промовив до неї жодного слова, й зупинилася посеред зали, геть не звернувши уваги на зацікавлені погляди присутніх.
Я образила вас чимось, пане Забродін?
Він повільно обернувся, слабко всміхнувся.
Ні, що ви!
Тоді чому чому ви так образливо мовчали?
В синіх очах промайнув дивний вираз.
Вибачте, але я не знаю, про що маю балакати із заміжніми графинями, промовив він досить напружено, й Владислава від подиву та образи навіть не знайшлася, що йому відказати, дозволила відвести себе до Ростислава, а потім безпомічно й дещо розгублено спостерігала за тим, як Забродін іде геть, більш навіть не поглянувши на неї. Й уся вона серцем та єством жіночим, так і рвонулася за ним, і певне, що таки подалася б слідкома, коли б рука Ростислава не тримала її руку. Він щось шепотів ніжно їй на маленьке рожеве вушко, але Владислава майже не чула слів чоловіка й напружено спостерігала за тим, як Забродін підійшов спочатку до матері, а за декілька хвилин уже запрошував на танець темноволосу панночку в сукні рожевого кольору. Й погляду не звела з них, поки танцювали вони, геть забувши про все про цю перемогу свою над бідністю та сестрою-графинею й про погрози того впитого Власовича