Владислава поглянула на ченця, чорні очі котрого продовжували пильно та наполегливо вдивлятися в її лице Те, що їх повязувало, було надто темним, незрозумілим та грішним, аби могла вона в нім щось зрозуміти. Але вона не кохала цього чоловіка похмурого й тепер знала то напевне. Так, він викликав у ній пристрасть глибоку тваринну пристрасть, над котрою вона була геть не владною, котра була набагато сильнішою від неї самої. Й чомусь зараз, після знайомства з паном Забродіним, сама згадка про все те гріховне, що повязувало їх із Якобом, викликала у Владислави напад нудоти, й вона дещо більш різко, ніж збиралася, кинула йому в лице:
Вас це не має обходити!
Якоб потемнішав лицем.
Помиляєшся Не забувай про угоду між нами.
Владислава поморщила лице.
Я памятаю про угоду, й не потрібно мені весь час нагадувати! Можете не хвилюватися ви отримаєте своє.
Дуже сумнівно, коли ти й далі будеш так поводитися.
Що ви маєте
Подивися на це вгодоване збіговисько панське. Гадаєш, що вони ще не помітили твоєї зацікавленості цим синьооким паном? І коли щось дійде до твого чоловіка
Владислава холодко всміхнулася.
Досить! Ви ж самі знаєте, що Смотрицький від мене вже нікуди не подінеться, й не потрібно більш цих розмов.
Велично, з гідністю справжньої графині Владислава звелася на ноги й пішла геть від похмурого ченця, спиною відчуваючи на собі його важкий погляд. Наштовхнулася на тітку, котра обдарувала її засудливим спогляданням, і ледь не кинулася до свого дорогоцінного ченця. Металася Владислава душею невпокоєною по залі бальній, лиш удаючи, що слухається привітань гостей, і все косувалася на Забродіна, все очікувала, що запросить він її на танець знову, вешталася залою й гірке розчарування тримала при серці, розуміючи, що не бажає він навіть і дивитися на неї.
Години за дві Власович улаштував сварку з дружиною.
Геть упитий, він раптом істеричним голосом перекричав музик і, кинувши в лице почервонілій Анастасії котресь лайливе слово, рушив було до дверей, де перехоплений був декількома веселими панами, які почали вмовляти його залишитися.
Але Власович був налаштований рішуче.
Коли я поганий такий для неї чоловік, то нехай надивиться собі кращого! А я піду шукати іншу! вигукнув він голосно й пронизливо, коли музики раптом обірвали музику й залою запанувалася ледь не оглушлива тиша. Й він знову рушив до дверей, відштовхнувши від себе якогось пана з рудавим волоссям, і тишу порушували тільки тихі, судомливі плачі Анастасії Марківни.
Владислава огидливо покривилася.
Вона здогадувалася, чому гризлося подружжя Власовичів.
Катажина, котра була тою ще пліткаркою, й у домі Смотрицьких почала плутатися з дівками з челяді, багато чого в них вивідуючи, і за день до весілля повідала Владиславі навіть цікаву чутку про сестру графа. Виявляється, що пан той Власович міцно тримав у руках своїх геть закохану в нього Анастасію Марківну й виробляв усе, що лиш йому заманеться. Дівки захоплено пліткували об тім, як через декілька місяців після весілля пан Власович, геть не соромлячись, почав надто вже багато наїздити до Кременчука, іноді залишаючись у місті й на цілу ніч, й на декілька діб, і, повертаючись, відказував, що був на гостині в друзів і взагалі ж він є вільним чоловіком. Але пані Анастасія, мов жіноче чутливе серце тої щось прочувало, не вірила йому, нервувалася так, що й лицем змарнілася, й постать її завжди повновида схудлася досить помітно, хоча перебувала пані в надії Й не витримала вона, поїхала до Кременчука прослідкувати за любим мужем, і власна її покоївка рознесла по дівчатах оповідку про те, що пан Власович не по друзях на гостину до Кременчука вчащається, а коханку там має з заможних удовиць По поверненню Власовича до маєтку йому було влаштовано таку сварку, що й будинок здригнувся. Пані Анастасія верещала й кричала, наче та божевільна, та Власович полишався надзвичайно спокійним, а потім узагалі пішов геть із дому, гучно грюкнувши за собою дверима.
Пані Анастасія зомліла й другого дня втратила дитя.
Розхворілася вона після того не на жарт, змарнілася й схудлася так, що нагадувала скоріше тінь себе колишньої. А пан Власович усе не повертався, хоча як уже вона на нього чекала, так чекала тільки увійде до кімнати покоївка її, так і полине до неї благальним поглядом, прошепоче ледь чутно:
Не повернувся?