Молода графиня стрімко вийшла з будинку.
Вийшла назустріч своєму коханню.
Над маєтком графа Смотрицького «Пивогорське» криваво-червоним полумям горівся захід сонця й невидимим вкривалом опускався теплий літній вечір, котрий помякшував спеку цього наближеного до півдня краю. Владислава невільно замилувалася красою маєтку в заході сонця маєтку, котрому вона була тепер господинею, й зупинилася на ґанку, посміхнувшись.
Й саме в ту мить на дворище влетівся вершник на баскому коні.
Владислава поглянула вдивовано й затримала погляд свій на широкоплечій, могутній чоловічій постаті вершника того, що був одягнений у чорний оксамитовий сюртук. Чорний же капелюх приховував його волосся, а сонце, сідаючись, мов червоним золотом, вмивало його лице, й він стрімко наближався, й Владислава з тим наближенням його почала відчувати щось дивне незрозуміле хвилювання торкнулося серця від погляду на незнайомця, котрий зупинив коня свого баского зовсім поряд ґанку, й копита тварини ледь не торкнулися широкої спідниці її синьої сукні. В червонуватому світлі вечора побачила вона перед собою гарне чоловіче лице й погляд захоплений веселих синіх очей. Й щось здригнулося, завмерлося в серці її від того погляду, й вона навіть подих затамувала, вдивляючись пильно й пожадібно в лице незнайомця, котрий гарцював перед нею на коні своїм, і собі уважно вдивляючись у її молоде та свіже вродливе личко, котре чи від погляду того, чи від хвилювання незнаного геть зачервонілося, й відчула вона себе так, як ще ніколи в житті не відчувала Дивилася й не могла надивитися на лице чоловіка округле з правильними рисами, прямим носом і вустами гарного, чіткого малюнку, та найбільш приваблювали графиню очі незнайомця сині та глибокі, погляд котрих горівся та вигравав, мов те сонце. Й видавалося, що цілий світ, весь цей прийом на честь її власного весілля, усе це панське зібрання, геть не потрібне їй і таке ж гордовите, як і сестра її Мариля, все то мов зниклося кудись, зоставляючи лиш одного цього чоловіка, лиш погляд очей його синіх та пронизливих. Мов у сні примарливому, дивилася на те, як скидає він перед нею капелюха, й бачила, що волосся він має світле, майже золотаве, подібне до її власного, й це відкриття чомусь наповнило її відчуттям незнайомого щастя. Чомусь ця незначна з ним схожість наповнила радістю, витнула на вуста усміх, котрий зробив її ще більш чарівною, й вона бачила в очах його захоплення вродою її, чарівністю, й це пянило навіть сильніше від того вишуканого вина, котрого закуштувала вона на весіллі.
Незнайомець усміхнувся у відповідь.
Панночко моє шанування. Коли б відав я, що на цім весіллі будете присутні ви, я б не барився так у Полтаві, не одного коня б змінив, але примчав би ще вдень.
Владислава мило посміхнулася.
Ви не надто багато втратили зараз почнеться бал.
Синьоокий красень легко зіскочив з коня.
Бал то добре, але за умови, коли всі ваші танці, моя чарівна незнайомко, будуть належні мені.
Владислава радісно, сріблясто засміялася, з задоволенням, котре торкалося самого її серця, роздивляючись високу та мужню його постать, широку в плечах й вузьку в стегнах, і здригнулася, мов зненацька зі сну пробуджена, коли за спиною в неї, від вхідних дверей будинку, пролунався жіночий голос.
Альошо, любий мій, ти повернувся?
Сині очі полишили увагою Владиславу, полинули поглядом їй за спину, до тієї, котра озвалася мелодійним голосом, і Владислава відчула гостру й несподівану ненависть до тої незнайомки, котра кликала його любим своїм. Стрімко і роздратовано озирнулася й дещо розгублено закліпалася гарними блакитними очима, взрівши перед собою пані вже досить поважного віку, одягнену в розкішну шовкову сукню брунатного кольору, з медяно-золотавим волоссям, що було розділено на проділ й вкладено в мудру зачіску з двома товстими косами, й очі Вражали особливо очі.
Сині й гарні очі, подібні до очей незнайомця.
Мамо!
Пані велично зійшлася сходинками з ґанку, простягнула руки вперед, майже відразу потонувши в обіймах незнайомця, й Владислава від полегшення навіть задихала нерівно.
Ця пані є його матірю.
Матірю!
Пані тим часом обернулася до неї з усмішкою.
Бачу, Альошо, ти вже познайомився з графинею.
В синіх очах промайнулася розгубленість, і вони поглянулися на Владиславу так, що вона вперше за цей день пожалкувала об тім, що є тепер графинею Смотрицькою.