По вінчанні граф улаштував розкішний прийом.
За задумом самої Владислави, святкуваня мало розтягнутися на три дні, й у перший день, відразу ж по поверненню з церкви, на наречених та гостей-панів чекали в садку біля озера щедро прикрашені наїдками та питвом столи, вбрані святковими, мереживом шитими скатертинами. Й чого лишень на столах тих не було Й поросята та кабани печені та нашпиговані різноманітним начинням, й печеня з телятини та баранини, й риби декілька видів, що вареної та пареної, а що печеної та смаженої, й птиця щонайрізноманітніша, а вже десертів усяких та напеченого з тіста й злічити було неможливо. Й вино лилося, мов то ріками, й жалкувала чарівна молода графиня в ту мить, коли стояла поряд чоловіка свого графа, що не бачить її сестриця, в які розкоші вона потрапила, якою вельможною панею заробилася.
Стримано й досить прохолодно посміхаючись, величною й гордовитою приймала вона поздоровлення від чисельного панства незнайомого й, лишень коли почало вечорітися, пішла до покоїв своїх, аби змінити весільну сукню на бальну мав розпочатися бал, котрий за бажанням самої Владислави закінчиться ледь не під ранок, принаймні коли стомиться сама наречена. Й бальна сукня її не поступалася в розкішності весільній синій оксамит у сяйві коштовного каміння робив її диво якою вже гарною, а блакитний колір очей на тлі того оксамиту видавався особливо глибоким та принадним. Надзвичайно вдоволена собою, вона вийшла з покоїв своїх і вже в коридорі натрапила на новопридбаного родича пана Власовича. Засоловілий погляд його досить гарних очей указував на те, що пан цей перебував уже добре напідпитку, й Владислава лише поморщилася, коли він із рішучим виглядом перегородив їй шлях, полискнувши очима.
Прошу у вас хвилинку, люба родичко, мовив наполегливо, дихнувши Владиславі в лице винним духом і підійшовши так недозволенно близько, що Владислава була змушена відступитися назад й торкнутися спиною твердої поверхні стіни.
Позиркнула холодко, призро.
Я поспішаюся до панів гостей.
Власович покривив лице.
Можна подумати, що вони вам такі вже потрібні ті нудні нікчеми, котрі лиш тим і займаються, що марнують життя на плітки. Він зіщулився, нахилився до Владислави, ухопивши її міцно, навіть боляче за руки. Я спостерігав за вами увесь цей час, люба родичко й почав з того дня, як прибули ви до нашого маєтку, аби зробитися графинею Смотрицькою й коханою дружиною для нещасного Ростислава. Він же геть закохався в вас, закохався настільки, що зрікся власної ж обітниці ніколи не одружуватися. Але ви його не кохаєте, геть не кохаєте. Єдине, що приваблює вас у ньому, то є його положення та великі статки
Владислава напружилася, дослухаючись до слів цього лінькуватого нікчеми й вражаючись тому, як же то зміг він настільки вірно зрозуміти її почуття. Й мовчала лиш якусь хвилину, а потім обурено й різко сіпнулася в його руках.
Як смієтеся ви ображати мене подібними вигадками!
Власович вишкірився.
Ви добре знаєте, що це зовсім не вигадки.
Владислава спалахнула очима.
Вигадки!
Геть ні. Власович знову наблизив до неї своє лице й поглянув гостро й пронизливо. Ви жадаєте легких грошей, чарівна пані графине, й гадаєте їх отримати. Але все не так просто, як ви собі міркуєте, і я вже звикся до думки, що спадок Смотрицьких буде належати лише мені одному. І я буду боротися, чуєте, люба родичко, я буду яро та безжалісно боротися за те, що має бути належним лише мені
Владислава покривила вродливе личко своє.
Геть упитий божевільний Я поскаржуся на вас мужу
Власович напружився.
А ось цього робити зовсім не раджу.
Я Владислава не договорила, тому що з боку східців зачулися дзвінкі дівочі голоси покоївок і Власович, хоч який не був упитий, але все ж швидко та стрімко відхилився від неї й з приязною, навіть ласкавою усмішкою запропонував їй лікоть.
Прошу, люба Владиславо Любомирівно дозвольте провести вас до бальної зали, притримати вас.
Воліла б учепитися нігтями в це нахабливо всміхнене лице, але стрималася, посміхнулася прохолодно.
Дякую.
Продовжуючи всміхатися, Власович провів Владиславу до першого поверху, й хто бачив їх, то не міг і подумати, що між ними відбулася напружена та далека від приємності розмова. Й Владислава, котру всередині так і жерло зло на цього нахабливого панка, пішла шукати свого духовника, аби пожалітися, але ніяк не могла його відшукати, аж поки хтось не сказав, що бачили його в садку.