А скажи мені, Миколо, чи кохаєш ти дружину свою?
Згорблена спина попереду здригнулася, мов то Анастасія була вперіщила її нагаєм, і після довгої мовчанки Микола озвався глухим і невиразним голосом:
Та кохаю.
Анастасія поморщилася, але допит свій продовжила:
А дуже кохаєш?
Спина кріпака випрямилася, й він навіть напівобернувся до Анастасії, позиркнувши тим оком зеленим, котре так схвилювало її. Вона повільно посміхнулася йому, враз якось розгубивши своє ніяковіння перед ним, пригадавши, що він є лиш належним їй кріпаком і вона має над ним повну владу. Владу навіть змусити, наказати себе покохати.
Погляд Миколи був похмурим.
Нащо вам, панно, таке відати?
Анастасія продовжувала всміхатися.
А мені цікаво.
Вона вже провідала від дівок дворових об тім, що дружину Микола мав надзвичайно вродливу з лиця, котра, щоправда, не гребувала тим, аби зраджувати аж надто ревнивого Миколу, за що й була ним бита нещадно та частенько. Анастасія навіть не полінувалася сходити до села й поглянути на ту Солоху. Так, суперниця була вродливою, але панна Смотрицька й себе вважала досить привабливою.
Мала намір поборотися за серце Миколи.
Зрештою, коли не віднайшла вона собі коханого серед паничів, то хто ж заборонить їй пошукати його серед простого люду. Чи ж не таким чоловіком, як ті кляті паничі, був оцей красень Микола. Однаково Господь усіх сотворив, однакових дітей жінки народжували що в панських палатах, що в хатах кріпацьких.
Микола відвернув від неї лице.
Коли вже цікаво То так, дуже я кохаю дружину.
Слова ці його спричинили Анастасії біль, і вона раптом наказала йому злим та напруженим голосом:
Зупини!
Микола озирнувся розгублено.
Так поле ж
Позиркнула роздратовано.
Роби, що тобі наказано.
Раденко зітхнув, стенув плечима й зупинив коляску за ліском посеред поля й застигнувся нерухомо на місці своїм.
Анастасія з хвилину мовчала, утупивши погляд у його напружену спину, потім наказала невдоволено:
Допоможи мені зійти.
Він опустився на землю, послушливо застигнувся перед коляскою й простягнув до Анастасії руки, аби допомогти їй зійти А в панну Смотрицьку в ту мить мов то сила яка заселилася, й хоч зроду такого не робила, а опинившись у сильних руках Раденка, не пізнаючи самої себе, притулилася до нього, прилинула так близько та міцно, що відчула, як сильно стукається його серце в грудях широких під сірою сорочкою з грубої тканини. Й близькість ця чоловіка так хвилювала, так пянила жіночу сутність її й була такою незвичною, незнайомою
Раденко напружився, закамянів поряд.
Панночко
Анастасія ж осміліла настільки, що торкнулася його сорочки.
Миколо прошепотіла, видихнувши ледь чутно, й затріпотіла вся, коли сильні пальці кріпака торкнулися її білих панських пальчиків, поглянула в ті очі його гарні зелені, з надією зазорила в них і нахмурила високе, гладке чоло, коли Микола, затиснувши її пальці, не притулив руки її до себе ще міцніше, а навпаки ж відірвав їх від себе й позиркнув похмуро вовком позиркнув, кинувши невдоволено:
Я ж казав панночці, що кохаю дружину
Анастасія роздратовано гмикнула.
А чи ж вона тебе кохає?
Раденко сіпнувся, мов від удару.
Панночко
Але Анастасія не стала більш слухати його різко та невдоволено обернулася й пішла геть полем.
Від того дня між нею та Миколою Раденком встановилися досить напружені та незрозумілі відносини. Декілька днів після того випадку в полі Анастасія відверто злувала на кріпака, не бажала виїздити з ним на прогулянки, але з часом якось уже відійшлася, й Микола знов із напругою чекав на те, що втне панночка чогось подібного до того, що виробляла того дня на полі, й виїздив разом із нею напружений до неможливості, й зітхав полегшено, коли панночка наказувала звертати назад до дворища панського. Вона поки що мовчала, тільки пронизувала чоловіка таким поглядом, що він уже був і сам собі не радий, і волів би обміняти цю сумнівну превілею возити панночку на прогулянки на будь-яку іншу, навіть найважкішу працю на дворищі панському, але ж панночка наказувала, аби возив її лиш він.
Й невідомо, чим би воно все закінчилося, чи шокувала б стара дівиця Анастасія Марківна Смотрицька поважне панство тим, що примусила б свого одруженого кріпака до геть нерівного шлюбу, та трапилося їй помандрувати на гостину до подруги до Кременчука, де доля вже готувала для неї ту заповітну зустріч із тим, кого покохала відразу ж, лише зазирнувши до блакитних очей панича й ураз якось охолонувши до зелених очей того колючого Миколи Раденка.