Й невідомо, чим би воно все закінчилося, чи шокувала б стара дівиця Анастасія Марківна Смотрицька поважне панство тим, що примусила б свого одруженого кріпака до геть нерівного шлюбу, та трапилося їй помандрувати на гостину до подруги до Кременчука, де доля вже готувала для неї ту заповітну зустріч із тим, кого покохала відразу ж, лише зазирнувши до блакитних очей панича й ураз якось охолонувши до зелених очей того колючого Миколи Раденка.
Панич Олексій Васильович Власович походив з родини обіднілих дворян, був третім сином дрібного поміщика Василя Власовича з-під Крюкова й спадку мав геть невеликий хутірець та з десяток душ кріпаків. Проте за відсутності вдалого спадку мав надзвичайно вродливу зовнішність і саме завдяки привабливому ото своєму личку й мав намірення досить пристойно влаштуватися в житті. Геть був зніжений та випещений матінкою, котра сина свого останнього любила безмежно й пестила, як тільки могла. До двадцяти пяти років Власович проживав досить безтурботливим життям, мандруючи між великим батьківським будинком та власним хутірцем, де на нього завжди чекали теплі обійми закоханої в нього кріпачки Степаниди. Й гарне те, безтурботливе життя закінчилося для нього в той день, коли батько погоновив його до Кременчука шукати вигідної нареченої, порадивши приділяти особливу увагу донькам купецьким.
Олексій лиш покривив своє вродливе лице.
Тату, це ви сказали Чи ж гоже мені дворянського походження чоловіку, повязувати себе шлюбом з якоюсь купчихою?
Пан Власович поглянув жорстко.
Нічого, не помреш від того Але гроші завжди будеш мати пристойні.
Слова про великі статки таки подіяли, й уже за два тижні знайшлася й купчиха простувата й повновида Ганна Микитівна Хащенко, за котрою батько давав двісті тисяч посагу й досить прибуткову справу з торгівлі хутром. Ганна з першого ж погляду закохалася в блакитнооку красу високого та ставного Власовича й уже за місяць погордливо назвалася нареченою панича. Справа наближалася впевнено до весілля, коли на шляху вибагливого поціновувача жіночої вроди Власовича трапилася паня-генеральша на імя Марина Демидівна Паутовська, що була молодша від генерала свого на добрих тридцять років і краси виняткової. Тридцяти з лишком віку, з першого ж погляду вразила вона молодого Власовича, й пристрасть між ними спалахнулася швидко й потужно. Й через деякий час містом лиш тільки лінивий не пліткував про палкий роман між генеральшею та дещо молодшим від неї паном Власовичем. Почали кепкувати з щасливої молодої купчихи, що перебувала у повному незнанні, та гадали жартома, скільки ж то воно часу минеться до тої днини заповітної, коли Ганна Микитівна дізнається-таки про зраду свого коханого панича.
Дізналася вона дуже швидко.
В один лиш день Власович утратив і наречену, й незрівнянну свою коханку. Невідомо вже, хто саме відкрив поросячі наче, заплилі жирами оченята карі майбутньої пані Власович на нахабну й зухвалу зраду її любого нареченого, та вона влаштувала просто жахливу сварку на одному з прийомів горлала на всю бальну залу, що генеральша крадовить у неї кохання, а потім узагалі полізлася дещо прорідити чудові рудаві коси чарівної пані Паутовської
Закінчилося все тим, що купець Хащенко відмовив Власовичу в шлюбі зі своєю ображеною донькою, а генерал Паутовський забрав геть із Кременчука свою чарівну дружину. Олексій Власович полишився самотнім та покинутим, але досить-таки швидко втішився в гарячих обіймах однієї вдовиці. Й знову шукав собі заможньої нареченої, незважаючи на те, що трапилося.
Й саме в той час йому на око й потрапилася панна Анастасія Марківна Смотрицька, що гостювала у приятельки.
Хтось нашепотів йому про спадок панни, про брата, котрий не хотів одружуватися, повідав про знатне походження спадкоємиці, котра була донькою заможного графа, а не котрогось там купця, й Власович, увімкнувши всю свою чарівність, настільки зчарував Анастасію, що вона відразу ж закохалася. Хоча, можливо, це й було те саме кохання, котрого вона чекала всі ці роки, бо ж чи перший Власович зчаровував спадкоємицю Смотрицьких та ніяк ні, бо й до нього траплялося красенів, котрі ласими були до чужих статків. І як вони були не намагалися зчарувати панночку Анастасію, та полишали її прикро байдужою.
А у Власовича вона закохалася відразу ж і назавжди.
Й за декілька місяців заробилася щасливою панею Власович.