Зігмунд Фройд - Психологія сексуальності стр 2.

Перше визначення інверсії містило припущення про те, що вона вроджена ознака нервової дегенерації; це цілком відповідало тому факту, що спостерігачі-лікарі вперше стикнулися з інверсією у нервовохворих або у осіб, що справляли враження хворих. Така характеристика інверсії містить дві першопричини, які необхідно розглядати незалежно одна від одної: вродженість та дегенерацію.

Стосовно дегенерації виникає питання щодо доречності застосування цього слова. Звичним явищем стало відносити до дегенерації усякі хворобливі прояви не травматичного або інфекційного походження. Класифікація дегенератів, розроблена Магнаном, дала можливість в абсолютних проявах нервової діяльності не виключати застосування поняття дегенерації. У звязку з цим можна спитати, який взагалі сенс і який новий зміст міститься в оцінці слова «дегенерація». Видається більш доцільним не говорити про дегенерації у таких випадках: 1) коли немає декількох важких відхилень від норми; 2) коли працездатність та життєздатність загалом не сильно постраждали.[3]

Численні факти вказують на те, що інвертовані не є дегенератами у прямому значенні цього слова:

1. Інверсія зустрічається в осіб, у яких не спостерігається ніяких інших серйозних відхилень від норми.

2. Також в осіб, працездатність яких не порушена і які відзначаються високим інтелектуальним розвитком та етичною культурою.[4]

3. Якщо відступити від лікарського досвіду і подивитись ширше, то можна навести наступні факти, які виключають погляд на інверсію як на ознаку дегенерації:

а) варто взяти до уваги, що у давніх народів на вищому щаблі їх культури інверсія була частим явищем, майже інститутом, який виконує важливі функції; б) вона надзвичайно розповсюджена у багатьох диких і примітивних народів, між тим як поняття «дегенерація» застосовується зазвичай до високої цивілізації (І. Блох). Навіть серед цивілізованих народів Європи клімат і раса мають найбільший вплив на розповсюдження інверсії та на відношення до неї.

Цілком зрозуміло, що вродженість приписують тільки першому, крайньому класу інвертованих на підставі запевнень цих осіб, що в жоден період їхнього життя в них не проявлялося ніяких інших нахилів у сексуальному потязі. Вже сам факт існування двох інших класів, особливо третього, складно поєднати з гіпотезою про вроджений характер інверсії. Тому захисники цієї теорії схильні відокремити групу абсолютно інвертованих від усіх інших, відмовившись від узагальнюючого погляду на інверсію. Інверсія, на їх думку, в цілій низці випадків має вроджений характер, а в деяких випадках вона могла б розвиватися в інший спосіб.

На противагу цій концепції існує інша, згідно з якою інверсія має набутий характер. Ця версія ґрунтується на наступному: 1) у більшості (а також в абсолютно) інвертованих можна виявити у ранньому періоді життя вплив емоційного сексуального враження, тривалим наслідком якого стає гомосексуальна схильність; 2) у багатьох інших можна вказати на зовнішні сприятливі та протидіючі впливи життя, які раніше чи пізніше призвели до фіксації інверсії (спілкування виключно з особами однієї статі, спільний військовий похід, утримання у вязниці, небезпеки гетеросексуального спілкування, целібат (безшлюбність), статева слабкість тощо); 3) інверсія може бути зупинена за допомогою гіпнотичного навіювання, що було б дивним при вродженому її характері.

З цього кута зору можна взагалі піддавати сумнівам вроджений характер інверсії. Можна заперечити, що більш докладні опитування у випадках, які відносяться до вродженої інверсії, ймовірно, також відкрили б якесь переживання у ранньому дитинстві, яке визначило напрям лібідо; це переживання не збереглося лише в свідомій памяті особи, але при відповідному впливі можна викликати спогад про нього. На думку цих авторів, інверсію варто було б вважати окремим (одиничним) варіантом статевого потягу, що визначається деякими зовнішніми умовами життя.

Ця впевненість, очевидно, втрачає силу при запереченні того, що чимало людей, без сумніву, відчувають подібні ж сексуальні впливи (в ранній юності: спокушання, взаємний онанізм), не ставши внаслідок цього інвертованими або не ставши ними назавжди. Отже, виникає припущення, що альтернатива: вроджений або набутий характер або недосконала, або не враховує умови набуття інверсії.