Зігмунд Фройд - Психологія сексуальності стр 3.

Ця впевненість, очевидно, втрачає силу при запереченні того, що чимало людей, без сумніву, відчувають подібні ж сексуальні впливи (в ранній юності: спокушання, взаємний онанізм), не ставши внаслідок цього інвертованими або не ставши ними назавжди. Отже, виникає припущення, що альтернатива: вроджений або набутий характер або недосконала, або не враховує умови набуття інверсії.

Ні положення, що інверсія вроджена, ні протилежне йому що вона набувається, не пояснюють її сутності. По-перше, необхідно зясувати, що саме в ній врождене, якщо не брати до уваги загального пояснення появи людини на світ із вродженим статевим потягом до певного сексуального обєкта. В іншому разі виникає запитання, чи достатньо різноманітних побічних впливів для пояснення виникнення інверсії без того, що в самому індивіді дещо не піддалося цим впливам. Заперечення останнього моменту, згідно із викладеним раніше, є недопустимим.

Для пояснення можливостей сексуальної інверсії з часів Франка Лідстона, Кєрнана й Шевальє наводять висловлювання, які містять нові суперечності із загальноприйнятою думкою. Відповідно до цієї думки, людина може бути або чоловіком, або жінкою. Проте в науці відомі випадки, в яких статеві ознаки видаються стертими, і через це важко визначити стать спочатку в області анатомії. Геніталії цих осіб поєднують в собі чоловічі й жіночі риси (гермафродитизм). У рідкісних випадках обидва статеві апарати розвинені (істинний гермафродитизм); здебільшого має місце подвійна потворність.

Насправді значення цих ненормальностей полягає в тому, що вони несподіваним чином полегшують розуміння норми. До певної міри анатомічний гермафродитизм насправді є нормою: у кожного нормально влаштованого чоловічого і жіночого індивіда наявні зачатки апарату іншої статі, які збереглися як рудиментарні органи без функції або як такі, що перетворилися та взяли на себе інші функції.

Гіпотеза, яка випливає з цих давно відомих анатомічних фактів, полягає в допущенні початкової бісексуальної схильності, яка перетворюється протягом розвитку в моносексуальність з незначними залишками іншої статі.

Досить природним було перенести цю думку в психічну царину і розуміти інверсію в різних її видах як вираз психічного гермафродитизму. Щоб вирішити питання, бракувало тільки постійного збігу інверсії з душевними і соматичними ознакми гермафродитизму.

Однак це очікування не справдилося. Залежність між передбачуваним психічним і легко доказовим анатомічним гермафродитизмом не є такою тісною. Часто в інвертованих спостерігається і зниження статевого потягу, і незначна анатомічна потворність органів. Це трапляється часто, але ні в якому разі не завжди або хоча б у більшості випадків. Таким чином, доводиться визнавати, що інверсія і соматичний гермафродитизм загалом не залежать один від одного.

Велике значення також надавалося так званим вторинним і третинним ознакам і підкреслювалось, що вони зустрічаються в інвертованих (Г. Елліс). І в цьому є значна частка правди, але не можна забувати, що вторинні й третинні статеві ознаки загалом зустрічаються досить часто в іншої статі та утворюють, таким чином, натяки на двостатевість, хоча сексуальний обєкт не проявляє при цьому змін в плані інверсії.

Психічний гермафродитизм набув би тілесних форм, якби паралельно до інверсії сексуального обєкта відбувалися принаймні зміни інших душевних властивостей, потягів та рис характеру в значенні типових для іншої статі. Однак детальну інверсію характеру можна зустріти з деякою регулярністю тільки в інвертованих жінок. У чоловіків з інверсією поєднується повна душевна мужність. Якщо наполягати на існуванні душевного гермафродитизму, то необхідно додати, що в його проявах в різних сферах помічається лише незначна протилежна обумовленість.

Те ж стосується і соматичної двостатевості: за Хальбаном, часткова потворність органів та вторинні статеві ознаки зустрічаються майже незалежно одне від одного.

Вчення про бісексуальність у примітивній формі сформульовано одним із захисників інвертованих чоловіків таким чином: жіночий мозок в чоловічому тілі. Однак нам невідомо риси «жіночого мозку». Заміна психологічної проблеми анатомічною рівною мірою нерозумна й невиправдана.

Крафт-Ебінг вважає, що бісексуальна схильність нагороджує індивіда як чоловічими і жіночими мозковими центрами, так і соматичними статевими органами. Ці центри розвиваються тільки в період настання статевої зрілості, більшою мірою під впливом незалежних від них за своєю будовою статевих залоз. Але до чоловічих і жіночих «центрів» можна застосувати те саме, що й до чоловічого і жіночого мозку, та, зокрема, навіть невідомо, чи варто нам припускати існування обмежених частин мозку («центрів») для статевих функцій, як, наприклад, для мовлення.