Була ще одна причина, чому Марія мала потребу заїхати до церкви: настоятелем був отець Йосиф Жук давній знайомий її батька. Після визволення з Талергофа (а інакше, як визволенням, це назвати не можна!) дівчина стала бувати тут часто. Ось і зараз церква великомучениці Варвари стала єдиним місцем у Відні, куди вона могла піти у такий час.
Коні зупинилися навпроти входу до церкви. Марія звернулася до чоловіка.
Я дійсно не маю як розплатитися з вами, сказала вона.
Ідіть з Богом, фройлін! сказав той. І нехай вам пощастить більше, ніж іншим!
Фірман почекав, коли пасажирка зійшла на бруківку, лише затим нагнав коней. Марія востаннє подивилася услід цій добрій людині і підійшла до дверей церкви.
Усередині церкви було порожньо. Перед іконостасом горіли запалені кимось свічки. Марія зупинилася перед однією з ікон Діви Марії, що зображали всі її свята протягом року. Народжена на Успіння, Марія, природно, вибрала саме цю ікону.
Вона так заглибилась в молитву, що не почула кроків позаду себе. Здригнулася лише від того, що хтось поклав їй на плече руку. Обернулася. Перед нею стояв настоятель храму.
Я не сподівався сьогодні тут когось побачити, сказав отець Йосиф. Прихожани зазвичай у такі неспокійні часи сидять вдома. Це й не дивно «іспанка»!
Саме через це я тут, отче! відповіла Марія. Професор захворів.
Ця новина стала несподіваною для священника, у чому він і признався. Тільки запитав:
Коли?
Сьогодні. Телефонували з університету. Професора забрали просто з лабораторії.
Марія підняла на священника заплакані очі.
Я ще однієї втрати не витримаю, сказала вона. Спочатку мама з татом, а тепер професор Знаєте, отче, сьогодні я зовсім випадково подумала про нього як про тата.
Не треба так, дочко! Професор Ревуцький, хоч і старший, але досить-таки міцний чоловік. Як-не-як, він пережив тиф у таборі! А теперішній грип це навіть не тиф. А те, що ти назвала його своїм татом, у цьому немає нічого дивного. Професор був ним. Він замінив тобі твого справжнього тата, і я гадаю, що отець Гнатів радіє з того.
Але ж пан професор помирає!
Незбагненні шляхи Господа нашого! Зрештою, не всі хворі на цю «іспанку» помирають! Будемо молитися, щоб його минула ця чаша. А як там твій наречений?
Воює.
Отець Йосиф Жук похитав головою.
Так, в Галичині зараз вирішується доля всієї України, сказав він. Справжні українці мають бути там. А твій Левко таким і є. Тому, Маріє, повертайся додому і сподівайся на краще. А я буду молитися за раба Божого Миколу, як, власне, молюся за всіх українців, які захворіли.
Марія повернулася додому і стала чекати, як наказав їй священник. Вона сподівалася, що вже наступного дня двері відчиняться і вона знову побачить професора і зможе, нарешті, звернутися до нього зі словом «Тату!».
На ранок у двері дійсно задзвонили. Дівчина похапцем накинула на плечі теплу хустину і побігла відкривати.
У дверях стояли доктор Горбачевський і професор Екснер. Марія зрозуміла все. Її ноги якось одразу підкосилися, і вона повисла на руках доктора. Захоплені зненацька такою реакцією, хоч і цілком очікуваною, чоловіки удвох віднесли Марію в кімнату і поклали на диван. Дівчина майже одразу відкрила очі.
Тато помер?
У Марії виступили сльози.
Сьогодні вночі, сказав Іван Горбачевський.
Так скоро! Я навіть не посиділа коло нього.
Для тебе це було б небезпечно. Коло пана професора був я.
Що? Що він говорив? допитувалася дівчина.
Він просив переказати, що любить тебе як дочку і взяв з мене слово, що я не залишу тебе у такий важкий час. Я виконаю волю мого друга!
Марія перевела погляд на професора Екснера, потім знов запитала Горбачевського:
Я можу його побачити?
Доктор похитав головою.
Не можна! Померлих від «іспанки» одразу відвозять на Центральне кладовище і ховають у спільній могилі, сказав він і додав: Дуже глибоко!
Марія знову заплакала:
Що мені робити?
Тут озвався професор Екснер:
Чекайте свого нареченого. Коли він повернеться, я зайду до вас, і ми поговоримо про його майбутнє. Професор Ревуцький досить високо відзивався про нього, тому я спробую узяти його до себе.
Але у Левка лише чотири класи школи! засумнівалася дівчина.
Разом з українськими професорами Австрії ми хочемо заснувати вільний університет, у якому будуть вчитися ті, хто змушений покинути батьківщину, знову сказав Іван Горбачевський. Я пропоную написати Левкові листа і пояснити всю ситуацію. Гадаю, йому не складе труднощів попроситися в ерцгерцога Вільгельма, щоб той відпустив його до Відня.