Але у Левка лише чотири класи школи! засумнівалася дівчина.
Разом з українськими професорами Австрії ми хочемо заснувати вільний університет, у якому будуть вчитися ті, хто змушений покинути батьківщину, знову сказав Іван Горбачевський. Я пропоную написати Левкові листа і пояснити всю ситуацію. Гадаю, йому не складе труднощів попроситися в ерцгерцога Вільгельма, щоб той відпустив його до Відня.
Але Марія заперечила. Вона підвелася з дивана, накинула на плечі хустку.
Левко не стане відпрошуватися, впевнено сказала вона. Поки на нашій землі йде війна, мій наречений буде там!
Вона підійшла до вікна і застигла у задумі. Чоловіки переглянулися, і професор Екснер із здивуванням помітив, як засяяло від задоволення обличчя Івана Горбачевського.
Марія повернула до них голову.
Що мені тепер робити? запитала вона. Я залишилася сама!
Франц Екснер хотів щось відповісти, але його випередив Горбачевський.
Зараз таке непевне становище, найкраще перечекати вдома, сказав він.
Я не зможу довго залишатися сама!
Розумію! згодився доктор. Тоді зробимо так! У Відню зібралися багато українців з Галичини і Буковини. А буде ще більше! Час непевний і ніхто не знає, чим все закінчиться там, на нашій Батьківщині. Хоч я вже і не міністр охорони здоровя, але про ситуацію проінформований і можу сказати, що вона загрозлива.
Ви про що, докторе? здивувався професор Екснер.
Видно, слова Івана Горбачевського стали для нього несподіванкою.
А про те, що на столицю чекає голод, професоре!
Голод? У Відню ніколи не було голоду! заперечив Екснер. Я, певно, не кажу про ті давні часи, коли ця напасть не оминала нікого!
Боюся, професоре, ви досі не звикли до того факту, що великої імперії, що годувала столицю, вже немає, а маленька Австрія сама не в змозі забезпечити продуктами навіть себе, не кажучи про двохмільйонну столицю!
А що тоді мені робити? вставила Марія.
Чомусь мені здається, що українці можуть залишитися осторонь під час розподілу продуктів, говорив Іван Горбачевський. Не хочу образити ваші патріотичні почуття, професоре, але німці насамперед дбатимуть про німців. Про інших мають піклуватися вони самі. Тому ми, українці, вирішили створити своєрідний комітет допомоги собі самим. Тобі, Маріє, якщо ти захочеш, також знайдеться у ньому місце. Роботи вистачить всім!
Я згодна! з готовністю сказала дівчина. Що робити?
Іван Горбачевський усміхнувся.
Не сьогодні! Всі ми маємо відійти від сумної звістки. Хоч тобі й не дуже хочеться, все ж залишся тут! Я прийду до тебе ще увечері. Може, ти не маєш грошей?
Та ні, не хвилюйтесь! У нас у мене ще залишилось! відповіла Марія.
На цьому попрощалися. Коли чоловіки пішли, Марія підійшла до вікна і довго дивилася на схід. Десь там, за Карпатами, щоразу міняючи місце перебування, був її Левко. Можна було на пальцях обох рук перерахувати дні, коли вони були разом; і найщасливішими для неї хоч як і неприродно це звучить були ті пять днів, коли Левко повернувся з Італійського фронту поранений в руку. Тоді вони гуляли Віднем, і Марія ловила заздрісні погляди столичних панянок. Вона була щаслива від того, що Левко її і ніхто його у неї не відбере. За нього дівчина буде битися, хоч і відчувала, що битися не доведеться: Левко Вовк остаточно зробив свій вибір ще того памятного літнього дня шістнадцятого року, коли заблукав у незнайомому йому місті.
Дівчина погано розбиралася у політичних подіях, які вихором закрутили стомлену чотирирічною війною Європу. Більше про це знав професор Ревуцький, але те, що настали важкі для всіх часи, знала. Знала вона, що Левко зараз біля колишнього ерцгерцога Вільгельма і що на нього певні кола в Україні і тут, у Відні, покладають великі сподівання щодо майбутнього.
Але зараз Левко далеко, і надіятися можна лише на себе. Бо надія це єдине, що у неї залишилося.
Несподівано для себе Марія вирішила, що дочку, якщо та у неї народиться, обовязково назве Надією. Щоправда, як це звучатиме по-німецьки, на разі не знала.
4
Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.