Тому, вловивши момент, коли його відсутність за столом ніхто не помітить, Василь непомітно залишив хату Вальків і подався дорогою до хутора Кандиб.
Дорога вела повз межевий стовп з позначенням, що за ним починаються землі «осади Перетинської». Василь криво усміхнувся. Йому пригадалася та подія, коли вони учотирьох він, Данило, Кость і Шмунь Гутман боролися з осадниками такими «радикальними» методами. Василь (і не лише він один!) вдячний Олексі і вуйкові Семену за ту неприємну для них, але відверту розмову. Здається, лише тоді вони зрозуміли, на яку неприємність наражали себе, здійснюючи такий «теракт». Що ж, іноді і старших варто послухати, якщо тільки вони не вчитимуть молодших жити.
Василь Мороз не знав (як, зрештою, ніхто в Перетині), що цього дня Адам та Зося Павловські приймали дорогого гостя. Ще вчора господар їздив до Львова і повернувся назад не сам, а у компанії тридцятирічного чоловіка явно військової виправки. Він представив його як капітана Єжи Бонковіча-Сіттауера. Як виявилося, пан Єжи служив у тому самому полку, де свого часу воював і Адам Павловський. Зося заметушилася, щоб найкраще прийняти гостя, адже чоловік тихо повідомив їй, що Бонковіч-Сіттауер недавно обраний головою Союзу осадників. Розуміючи, як це може потім сказатися на їхньому житті, Павловські намагалися догодити гостеві.
А Єжи Бонковіч-Сіттауер мало переймався такими дрібницями. Чесно кажучи, він ніколи не приїхав би до цієї осади, розташованої далеко від основних доріг, якби не той факт, що це був Адам Павловський. Свого часу капітан Бонковіч-Сіттауер командував ротою, де служив вахмістр Павловський. Заснувавши Союз осадників і ставши його першим головою, Єжи Бонковіч-Сіттауер вирішив обїхати східні креси і на місці оцінити ситуацію. Що ж, поїздка виявилася повчальною, але зовсім не з тієї сторони, на що сподівався голова.
Перша хвиля ейфорії від осадництва минула, і настало протверезіння. Виявилося, що велика частина військових, що стали осадниками, просто не знають, що робити із землею. Із майже девяти тисяч земельних ділянок, переданих колишнім військовим, лише у шість тисяч заїхали нові господарі. Інші ж просто продали сусідам, котрим було мало своїх гектарів, а ті, що приступили до роботи, майже одразу зіткнулися з численними труднощами. І чи не найголовнішими були сутички з місцевими українцями. Подекуди ночами то тут то там палали будинки осадників. Траплялося, що у полумї гинули й люди. Дивно, але збіжжя, коли воно ще було на полі, підпалювачі не чіпали. Зате з людьми не церемонилися.
Після ситної вечері, розхваленої гостем, причому похвала пані Зосі була не традиційною у таких випадках, але щирою, Адам запросив гостя пройтися його володіннями. Капітан Бонковіч-Сіттауер радо пристав на це, адже увесь вечір йому хотілося закурити, але присутність малолітнього сина господарів Кшиштофа утримувала його від цього.
Як у тебе? запитав капітан. Проблеми є?
Він кивнув на темні силуети хат перетинців.
Були, зараз усе спокійно, відказав Адам.
Були?
Так, у перший день місцеві хлопи захотіли завадити мені.
І що?
Приїхали жандарми, заарештували найвпертіших.
І правильно! Цю голоту треба тримати в страху, згодився Бонковіч-Сіттауер.
Але я попросив пана комісара поліції відпустити зачинщиків.
Від почутого гість різко зупинився.
Чому? Не розумію тебе. У тебе, Адаме, раптом виникла жалість до цих русинів?
Прошу заспокоїтися пана капітана, усміхнувся Павловський. Ніяких симпатій до цієї черні я не маю. Просто я подумав, що рано чи пізно зачинщики вернуться додому, а чого чекати від озлобленого русина, здогадатися не важко. А так я в їхніх очах став виглядати не таким уже й жорстоким, та й вони вже не будуть такими впертими.
І подіяло? поцікавився вражений почутим гість.
Принаймні мій будинок не спалили!
Бонковіч-Сіттауер подивився на будівлю.
Може, ти і правий, Адаме, але з русинами краще розмовляти з позиції сили, сказав він.
Ви маєте рацію, пане капітан, але прошу врахувати, що у мене сімя, а тепер і Кшиштоф. Я не мав права ризикувати.
Капітан про себе відзначив слушність слів Павловського.
Тобто ніяких ексцесів?
Та було якось, коли спиляли межевий стовп, але то було один-єдиний раз і якісь бахурі, то я навіть нічого не став робити. Інше погано.
Погано?
Так. Я тут один поляк. Навіть поговорити немає з ким. Лише Зося. А так хочеться посидіти в культурній компанії!