Левко відірвався від читання. Він не розумів, чому події в одній із земель Німеччини так схвилювали австрійців. На одну партію і одного лідера в Німеччині стало менше. Там ще комуністи залишилися!
Левко відклав газету. Треба приєднатися до інших, але він вирішив трохи зачекати. Так склалося, що у Відні він залишився сам. Усі його знайомі про друзів не йдеться; за увесь час, що він жив в Австрії, Левко так і не зміг знайти справжнього друга, залишили столицю: розчарувавшись у партнерах, відбув до Іспанії Василь Вишиваний, разом з Вільним університетом перебрався до Праги Іван Горбачевський. Навіть випадкове знайомство з Осипом Назаруком виявилося коротким. Влітку минулого року він поїхав до Канади, але там і залишився. До Левка доходили чутки, що Осип Назарук працює у якомусь часописі, але на цьому відомості про нього й обривалися.
Для Левка єдиною дорогою людиною стала Марія. Вона і маленька дочка були тим рятівним острівцем, куди він спішив кожного вечора. Ще й не часті листи з дому.
Батько взагалі не любив писати а у ті часи, коли Левко жив вдома, то й писати було нікому, всі свої були поруч, але зараз усе ж доводилося відписувати на лист сина. Спершу Левко хотів писати частіше, але вже після другого чи третього листа раптом виявилося, що описувати взагалі-то нічого, не хотілося повторюватися, і листи стали вже не такими частими. Тим не менш, кожних пару місяців він усе ж писав батькові. Напевне, раніше, коли і Відень, і Перетин належали одній державі, листи доходили швидше, хоч Левко цього достеменно не знав, але тепер завітному чотирикутнику доводилося минати два кордони, а насамкінець і львівський поштамт, де, можливо, не раз ламали собі голову над тим, де ж лежить цей таємничий Перетин, про який знають у самому Відні.
Листи батька не вирізнялися оригінальністю, повідали про звичайне буденне сільське життя, як от «недавно закінчили збирати збіжа, у Вальків поламав ся віз, мусив робити їм вал, а Василь Морозів написав з Гамерики, що вже пристав до роботи», але Левко саме на такі звістки і чекав. Головне, що це писав сам батько!
Вже із самого початку він спокійно поставився до звістки, що батько вдруге одружився. Можливо, якби він був поруч, його відношення до Орини було б інакшим, але зараз Левко розумів, що батькові одному важко, як, зрештою, важко було й Орині. Зараз же з-поміж скупих батькових слів відчувалося, що він пишається прийомною дочкою Галиною, а особливо малим Богданом, у якому душі не чує.
Завдяки таким листам Левко був поінформований про всі перетинські події. Він знав, що Степан Білецький десь пропав у Росії і рідні не знають, що з ним сталося; Михайло Смоляр остаточно став Міхалом і в нього народився син Тадеуш, що особливо боляче переніс батько Яків; а от Семен Кандиба може пишатися своїм сином Грицем той вчиться у гімназії в Камянці і подає великі надії.
Левко зітхнув. Невідомо, чи зможе він ще відвідати своє село і чи застане живим батька. Доля порозкидала їх світами і повсюди змусила пустити коріння.
Але, одначе, він засидівся!
Левко Вовк не став чекати, коли про нього згадають, акуратно поскладав на столику газети, надягнув халат і попрямував до лабораторії, де вони усі ось уже третій тиждень поспіль проводять складний експеримент
Наприкінці робочого дня, після одноманітних дослідів, про ефективність яких можна буде судити лише після того, як вже завтра їх проаналізують, Ганс Керн потягнув Левка до ресторану. Спочатку той відмовлявся, мотивуючи тим, що треба повертатися додому, але все ж пристав на пропозицію колеги, переконавши себе, що нічого поганого з того, що він повернеться до родини на годину пізніше, не буде.
На здивування Левка, Ганс Керн потягнув його до улюбленого галичанином «Кафе Централь». Після того як Відень один за одним полишили майже всі представники української еміграції, ресторан заполонила наукова еліта, тому для Левка майже нічого не змінилося, правда, тут перестала звучати українська мова, зате стало більше чути наукових термінів.
Коли вони зробили замовлення, Левко Вовк поставив колезі запитання, яке хвилювало його увесь сьогоднішній день:
Скажіть, Гансе, мені здалося, що пан професор сьогодні сам не свій, чи так було насправді?
Ні, не здалося, Лео! відповів Керн.
Він так засмутився звісткою про цей путч у Мюнхені?
Та про що ти? Професор далекий від політики, і ніякі гітлери його не хвилюють!
Тоді чому?