Ви гадаєте, що те саме можливе й у Перетині? запитав Гутман.
Коли хтось каламутить воду, догори спливає не тілько риба, але й всяке гімно, відповів Андрій. Риби можеш не боятисьи, а во друге
То що мені робити?
Я не знаю! Хочеш подаруй людям їхні борги, бо сам видиш гроші зараз ніякі; хочеш не давай більше в борг, поки не вернуть, що винні.
Андрій Валько попрямував до дверей.
Чому ви так зі мною говорите? зупинив його Гутман.
Андрій обернувся:
Хочу, Мошку, щоб ти знав: хоч ти і не наш, але ти мені сьи видаєш ближчим, ніж Павловський з осади. Тим більше, кажуть, що наші апостоли тоже спочатку були не те що жидами, але й юдеями. Тому подумай на моїми словами!
Андрій Валько покинув склеп і швидкими кроками попрямував до Морозів.
Василь Мороз ще не чув його настанов перед відїздом.
4
Левко Вовк обережно відчинив двері лабораторії, готовий до того, щоб отримати нагінку за своє запізнення (у дворічної Анни-Надії лізли зубки, тому вони з дружиною цілу ніч не спали), але застиг вражений.
Замість того щоб у такий час вже працювати, у чому не переставав кожного разу наголошувати професор Франц Екснер, співробітники сиділи за столами і не відривали очей від газет, яких тут було багато. Здивований Левко вже готовий був зробити висновок, що професора сьогодні не буде як-не-як сімдесят пять років, але тут саме з-за однієї з газет виникла голова Екснера.
Доброго дня, Лео! Запізнюєтесь ви сьогодні! Пропустили найголовніше! з докором сказав професор.
Що пропустив? не зрозумів Левко. Хтось випередив нас?
Він мав на увазі наукові дослідження, над якими вже другий рік працювала їхня лабораторія.
Ви не читали вранішніх газет? здивувався Екснер, і очі всіх присутніх відірвались від свого заняття і втупилися у Вовка.
Не маю такої поганої звички, зізнався Левко. Вільного часу зранку майже немає, доводиться читати, снідаючи, а останнім часом у газетах пишуть таке, що аж ніяк не сприяє спокійному перетравленню їжі.
Отут ви маєте рацію, Лео! згодився професор. Сьогоднішній матеріал залишив би неперетравленим увесь ваш сніданок.
А що сталося?
Вчора в Мюнхені наш співвітчизник спробував здійснити державний переворот!
Хто? не зрозумів Левко.
Такий собі Адольф Гітлер з Лінца.
Мій земляк! озвався з-за крайнього столу Ганс Керн. Мій дід у дитинстві приятелював з батьком Гітлера Алоїсом у ті ще часи, коли вони обидва жили у Лінці і той носив прізвище своєї матері Шикльгрубер. Потім поміняв його на більш милозвучне.
А нам чого переживати? здивувався Вовк.
(Проблема зі зміною прізвища зачепила і його. Місцевий університет ніяк не хотів приймати на роботу Левка Вовка, тому за рекомендацією професора Екснера він став Лео Вольфом.)
Це вам, Лео, справді нема чого переживати, а так запроторять за ґрати нашого єфрейтора за спробу державного перевороту в іншій країні, що вийде він з неї не раніше, аніж вона розвалиться від старості, пояснив професор Екслер. Так, молоді люди, щось ми засиділися сьогодні! Дайте Лео газету, нехай швидко ознайомиться з останніми подіями, а самим за роботу.
Левко хотів було заперечити, що до перегляду преси у нього зовсім не тягне, але той-таки Ганс всунув йому в руки купу газет: мовляв, читай, начальство дозволило.
Левкові нічого не лишалося, як скористатися нагодою і якось заповнити прогалини у знаннях, що стосувалися навколишнього світу. Зазвичай його цікавили події з Польщі, але тепер він жив у Відні й, природно, не міг бути необізнаним у тих подіях, які відбувалися на півночі.
Газети, якими забезпечили українця, були здебільшого австрійські та німецькі, але трапилася й американська «Чикаго Дейлі Трибюн». Левко скромно вмостився на звільнене місце за столом і став похапцем читати. Він не знав, у який саме момент професор Франц Екслер, що мав непередбачуваний характер, відірве його від читання.
Австрійські газети, напевне, передрукували свої статті з німецьких, тому Левко не став розмінюватися на пошуки першоджерела. Із першої ж статті він дізнався, що увечері восьмого листопада, скориставшись тим, що в Мюнхені у приміщенні пивного бару «Бюргербройкелер» зібралося близько трьох тисяч людей, включно з керівництвом Баварії і місцевою бізнес-елітою, щоб почути виступ лідера баварських правих генерального комісара Баварії Густава фон Кара, шістсот членів СА оточили заклад, встановили навпроти його входу кулемет, а лідер НСДАП Адольф Гітлер, увійшовши в зал, заскочив на стіл, пострілом в стелю зупинив того, хто виступав, і проголосив: «Національна революція почалась! Баварський уряд і уряд рейху позбавлені влади». Гітлер проголосив підготовку походу на Берлін для усунення від влади президента Фрідріха Еберта, в чому його підтримали герой Першої світової війни Еріх Людендорф, командувач збройними силами Баварії генерал Отто фон Лосс і начальник баварської поліції полковник фон Зайссер. Гітлер тут же проголосив фон Кара регентом Баварії, Людендорфа головнокомандувачем німецькою армією, а самого себе імперським канцлером. Газета недвозначно натякнула на схожість цього походу з «походом на Рим», здійсненим Муссоліні рік тому. Наступного дня нацисти під знаменами зі свастикою і військовими штандартами тритисячною колоною, яку очолював Гітлер, Людендорф і Ґьорінг, попрямували до центру Мюнхена. Біля Міністерства оборони шлях їм перегородили посилені наряди поліції, чисельністю у сто чоловік. Після нетривалих перемовин почалась перестрілка, в якій загинуло шістнадцять нацистів і троє поліцейських. У Гітлера виявилася зламана ключиця (надто різко впав на бруківку при першому ж залпі спрацювала навичка, вироблена на війні, крім того його намагалися прикрити своїми тіла члени СА, але не розрахували свої сили), а Ґьорінг отримав поранення в стегно. Протягом декількох годин після придушення путчу були заарештовані всі його лідери. Їх чекав суд, про наслідки якого можна було лише здогадуватися.