Лютий, лютий, лютий, лютий зашепотів він ледь чутно. Так тихо зашепотів, щоб не розбудити батьків. Але шепочучи, увесь час прискорював темп, отож поступово багаторазово повторюване слово злилося в одне суцільне звукосполучення:
Лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий
Поступово початковий і кінцевий склади помінялися місцями:
Тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю-тий-лю
Тепер він уповільнив темп повторення, тоді коловорот звуків розраявся, нарешті розкривши справжнє, істинне й непідробне значення назви останнього зимового місяця:
Ти й лю Ти й лю Ти й лю Ти й Лю Ти й Лю Ти й Лю
Що таке «лю»? Хто така або хто такий?! Нагадує щось китайське. Імя або прізвище. Аби розкрити й цю загадку, Феодосій знов зашепотів:
Лю-лю-лю-лю-лю-лю-лю-лю-лю-лю ЮлЮ-ЮлЮ-ЮлЮ- ЮлЮ Лю-йу-лю-йу-лю-йу-лю-йу-лю-йу
Оскільки нічого путящого на думку так і не спало, він вирішив «покружляти в коловороті» це слово трохи згодом, а поки що повернутися до відкриття, зробленого щойно уві сні. Тому дуже обережно підвівся з ліжка, аби жодна його дощечка не крекнула, взувся у важкі зимові чоботі, одягнув кожуха й вушанку. Намагаючись не рипіти дверима (добре, що по приїзді додому петлі щедро змастив!), прокрався на вулицю.
Небо! Глибоко-чорне, всіяне пригорщами зірок небо!.. Такої краси в місті не побачиш навіть найтемнішої ночі. Тільки тут, у селі В рідному селі, де колись давно йому наснився чудернацький сон Сон, про який маленький Федько нікому-нікому й ніколи-ніколи не розповідав, відчуваючи, що до певного часу робити цього не слід: бо не так зрозуміють! Хоча, здавалося б, чого ж не розповісти?! Саме тоді він зламав ліву ногу, після чого перелом усе ніяк не бажав загоюватися. Поклали хлопчика до лікарні на обстеження, отож довкола було безліч вчених дядьків і тіток, яким тільки розкажи про побачене уві сні, як одразу ж!..
Федько не знав, що станеться одразу по тому, як він розповість про побачене. Але невідомо з якої причини не міг зробити цього. Не міг, та й усе!.. Хоч що завгодно роби тільки мовчи про побачене. Здавалось, ось-ось наважиться але щоразу якісь невідомі невидимі сили збивали його з пантелику: то невидиме багряне крило, полумянистим кантиком облямоване, перед очима промайне то слова необхідні кидаються врозтіч, немовби налякані мишенята при появі кицьки То се то те. Так Федько нікому нічого й не сказав.
Мовчав він і в подальшому. Мовчки очікував, що ж станеться, коли ж невидима нікому багряна крилата істота залишить його у спокої, коли припинить лякати такі необхідні слова і він нарешті збереться з думками?! Й лише сьогодні вночі, напередодні свого 37-річчя, уже дорослий Феодосій несподівано побачив продовження того давнього сну.
* * *Отож наснилося колись маленькому Федькові, що на нього полює весь білий світ. Усе на нього полює, все-все-все, що тільки є довкола: і земля, й вода, і небо і дерева, й будинки, і дорога під ногами настільна лампа, стіл, стільці, шибки у вікнах, паркани, кватирки і двері звірі й пташки, риби й комашки Все-все-все! Від мініатюрного слимака, що повзе по травиці, до сонця, що видерлося в зеніт кожна жива істота чи неживий предмет тягнеться до нього й намагається всотати, розчинити в собі
«Світ ловив мене, та не спіймав!»[15] бринить простір, а якісь загадкові струни відгукуються у нього всередині: «Не спіймав, не спіймав! І не спіймає!.. Й нехай навіть не розраховує». Але ж до чого маленький Федько стомився, тікаючи від землі й води, від дерев і будинків, від дверей і кватирки, від звірів та комах!.. Йому б зупинитися тим паче що зламана нога все ніяк не загоюється, все болить і болить, отож як він може на ній тікати й тікати від настирливих переслідувачів, коли весь час лежить у лікарняній палаті на ліжку?!
Хтозна, хтозна!..
Але надалі наснилося малому Федькові, що раптом перестріла його гігантська зелена Жаба, яка запропонувала:
А давай-но я тебе від Світу сховаю!
Ач яка хитра! посміхнувся малий у відповідь. Якщо ти мене сховаєш, тоді вийде, що ти мене таки упіймала. А я ж не такий дурний, аби піддатися на цей твій виверт!..
Дурник ти малий! розреготалася Жаба. Рано чи пізно ти стомишся, припиниш свою безглузду біганину, тоді Світ тебе і справді упіймає. А я ж не увесь Світ!.. Я всього лише Світова Жаба, отож тільки я і можу врятувати тебе від Світу!..
Ага, нема дурних! насмішкувато відповів Федько. Не спіймаєш мене ти, не спіймає і весь світ.