Назад! Тільки з моїх рук.
Довелося напружувати немолоді вже очі, щоб придивитися до прямокутника. Поступово вона второпала, що їй демонструють трохи незвичного вигляду фотографію, на якій були зображені усміхнений Гарась, а біня нього невістка Надійка, яка тримала на руках
А бо-о-о-о!.. Це що, у них дитинка народилася?! Моя онученька чи, може буть, онучок?..
Усе може бути, промимрив чоловік у бездоганному попелясто-сірому костюмі. Наші спеціалісти саме зараз вивчають це питання на предмет достовірності.
А-а-а
Незрозуміло, чого саме Аґлая хотіла, однак не могла спитати, проте господар кабінету розтлумачив її «акання» на свій лад:
Ти, громадянко Дунець, навіть не знаєш, на яку підлість здатні вороги нашої Радянської Вітчизни. Та й не треба це тобі знати, не твого розуму це справа. Звісно, в листі, написаному нібито твоїм сином зрадником Батьківщини Герасимом Амосовичем Дунцем
Як це «нібито»?! злякалася літня жінка. Що значить «нібито»?..
Кажу ж тобі, що наші спеціалісти вивчають це питання. Бо якщо подумати, то почерк можна і підробити. От ти можеш упізнати почерк свого сина чи не можеш?
Мабуть, це був чи не найперший випадок в її житті, коли Аґлая по-справжньому пошкодувала, що не вміє читати. Але ж, окрім як збрехати, їй тепер нічого не лишалося:
Заслабла я на очі, нічого вже не розберу, що то за почерк такий.
Ну от, бачиш! А тепер уявіть: ти отримуєш такого листа, думаєш, що він від сина твого, читаєш а там ворожа інструкція зашифровна! Та й листа того не син твій писав, а
А що ж із Гарасем моїм?!
Та хтозна!!! Може, це він листа писав, а може, й не він. А може, то й не лист зовсім, а інструкція Ну нічого, розберемося.
То що ж там з Гарасем?..
Кажу тобі востаннє: облиште цю слизьку тему! Розшифруємо віддамо тобі листа, не розшифруємо так і буде. І годі мені тут!
А-а-а фотографія як же?.. Ну хоч би фотокартку
Картка теж непроста, вона з фотоапарату «Kodak». А там штука така, що тільки навів камеру, клацнув а з неї вже знімок лізе готовий, о!
О-о-ой, яке ж воно!..
Так, громадянко Дунець, не нашенська то техніка, а ворожа буржуйська. Від неї чого хочеш очікувати можна. Тому і фотографію ворожу ми тобі теж не віддамо. І на цьому будемо вважати, що справу вирішено.
Вирішено?!
Так. Ти відповіла мені на все, про що я хотів дізнатись. Тому давай-но я тобі перепустку відмічу і
Як-як?.. Пере?..
Перепустку. Цидулку таку тобі черговий на вході мав виписати.
Ах, цидулку!..
Аґлая простягнула власникові кабінету перепустку, той проставив у ній поточний час, черкнув витіюватий підпис і повернув цидулку відвідувачці:
Все, вертайтеся у свою Бакоту й чекайте нового виклику.
Як? Оце і все?..
Так, громадянко Дунець, оце і все. Як закінчимо з листом і з фотографією цією розбиратися тебе знов викличуть. Тоді й продовжимо. А зараз полишіть кабінет, будь ласка, мені працювати треба.
* * *Знов опинившись на вулиці Шевченка, Аґлая зупинилася просто посеред тротуару і стояла ще доволі довго. Вона ніяк не могла зрозуміти, навіщо її викликали до райцентру. Невже тільки для того, аби розпитати, коли востаннє бачилася з Гарасем та Надійкою і який рейвах зчинився у Бакоті, коли поштарка принесла туди повістку райуправління КДБ? Невже тільки щоб формально повідомити про надходження адресованого їй листа з Канади і продемонструвати з дистанції витягнутої руки дивне фото старшенького, його дружини та їхнього дитинчати?!
Аґлая і справді губилася у численних, але безплідних здогадах.
1979. Пятий свідок
Село Княжичі, Київщина, 4:08 ранку 17 лютого 1979 року
Він прокинувся безмежно щасливим. Такого з ним не бувало вже давно! До чого ж доброю була ця ідея перебратися сюди, у батьківську хату. Нехай навіть тимчасово А можливо, й ні?! Можливо. Все можливо!.. Адже головне було в тому, щоб опинитися у батьківській хаті сьогодні перед настанням дня, в який йому виповнюється 37 років. І він опинився!..
Феодосій повільно сів на саморобному ліжку, прислухався до легенького сопіння, що долинало від печі: тато й мама мирно спали. Ну то й нехай собі сплять! Коли ще селянинові й виспатися, як не взимку, коли розвиднюється пізно, сутеніє рано, а земля-годувальниця скута лютим морозом?! Ось як зараз, в лютому. В той місяць, коли він зявився на світ.