Луїза покликала лікаря старої графині. Та поки той обробляв рани та робив перевязки, молодий Вандом заснув, незважаючи ані на буркотіння лікаря, незадоволеного станом запалення, ані на перелякані зойки дружини, ані на трьох балакучих служниць, що почали відрами вичерпувати брудну воду з ванни. Коли зрештою лікар закінчив перевязки й у покої запанував міцний запах ароматичних олій, Луїза вкрила чоловіка важкою теплою ковдрою. Від самого вигляду його пружних голих, дуже білих сідниць вона мимоволі згадувала побачене у замковій стайні, а ще великий, обтягнутий білим фартухом живіт дівчини. Та коли вона згадала, що у тому пишному розквітлому тілі дитя її чоловіка, Луїзі ставало надзвичайно гірко та прикро. Так наче її обікрали
Рауль проспав майже добу, завдяки сну та спокою він почувався набагато краще. А лікар, знову оглянувши його та обробивши рани, був напевно задоволений побаченим. До хворого повернувся апетит, що лікар беззаперечно вважав добрим знаком. Незважаючи на те, що була середа та звичайний піст, Рауль зїв цілого смаженого кролика, печеню з оленятини та кілька перепелячих яєць. Лікар стояв на тому, що до повного одужання постувати не варто, тому Луїза наказала стільничому готувати для господаря звичні мясні страви.
Коли ви маєте намір повернутися до двору, монсеньйоре? наважилась запитати мадам де Вандом, вона все думала про сорочки, які потрібно витягти із скринь для білизни.
За два тижні. Наша невістка, мадам Ізабелла, повернеться з монастиря, королева знову хоче бачити її серед своїх дам. Я мушу бути в Шиноні.
Яке пояснення! У Луїзи не вистачить розуму чи хитрощів, аби щось випитувати далі. Він сам собі задоволено посміхнувся.
Мадам Ізабелла? Бідолашна Може, вона хотіла б залишитись у Божому домі назавжди, щоб оплакувати свою втрату?
Хотіла? Зробить, як їй накажуть, мадам. Жінка має виконувати волю своєї родини.
Звісно, монсеньйоре, ви маєте рацію, у жінок геть немає вибору.
Ви думаєте, мадам, що у чоловіків він є? саркастично озвався Рауль, намагаючись знайти неболісну амплітуду руху плечового суглоба. Або солдат, або чернець. Третього немає. І пощастило, коли тобі подобається бути тим, ким ти є. Та у будь-якому разі це обовязки, яких не уникнути.
Але ж вам подобається, монсеньйоре? тихо запитала Луїза, відвівши погляд від пялець. Бути тим, ким ви є
Проте Рауль не відповів. І не через неуважність чи грубість. Він подумав: який же він дурний, що не наказав Ізабеллі повернутися набагато раніше. Хто міг би йому заборонити? Батько у полоні, мати померла, його старші брати також. Він глава родини. У нього вся влада, ніхто б не завадив. Нехай Ізабелла повертається до кола придворних дам, а потім він покличе її до Шапель-Вандомуаз, аби дати омаж за Ла-Ферте та Шато-Мілон. І тільки від цієї думки гіркота, що труїла кров уже довгий час, полишила його. Гіркота та жаль, бо його життя минає не так, як він хоче, змушений вчиняти проти власної волі.
* * *Триста сорок днів. Триста сорок невимовно довгих днів та триста сорок неможливих ночей. Ізабелла рахувала кожну з них, перебираючи зусібіч, як ребристі намистини на чотках. Кожен день в абатстві Фонтенвро для неї, що вже призвичаїлася до світського життя молодої дами при дворі, був однаковісіньким, заповненим молитвами, месами, прісною їжею у трапезній із довгими дубовими столами. Кожен день починався з того, що на білу сорочку грубого льону вона вдягала сіру вовняну сукню, чорну верхню з вдовиного однострою та біле вдовине укривало. Ледве стримувала розпачливі сльози, коли згадувала мякий синій оксамит із червоними брокатними манжетами та поясом вбрання фрейлін королеви. А її нижня червлена сукня! Коли Ізабеллі вдавалося піддивитися на себе у слюду віконця то виглядала вона, на її думку, так само убого, як і черниці абатства. Люстерок в абатстві не водилося, навіть шляхетні дами, що жили тут, не маючи намірів приймати постриг, та послушниці не були вільні тримати при собі усілякі грішні речі: прикраси, парфуми, дзеркальця, яскравий одяг та високі рогаті світські головні убори.
Ізабелла мала відбути перший рік вдовування саме у цьому славетному королівському абатстві, Вандоми заплатили за це чималі гроші. А вже цього практичний розум жінки прийняти не міг. Коли вони вже так переймалися її побожністю, в Анжу та Орлеані повно і простіших монастирів. А для впевненості, що молода вдова не наробить дурниць, які можуть зашкодити родинній честі Вандомів, вони могли просто замкнути її у якомусь своєму замку під наглядом тітоньок, приживалок та охорони.