Луїза мовчки торкалася синього покривала із червоними вигаптуваними квітами маків по кутках, розправляючи найдрібніші складки, які не помітила покоївка. Зберігати ідеальний порядок у ліжниці чоловіка давало їй внутрішнє задоволення. Потім перекладала стосик книжок за пюпітром біля вікна: юна мадам де Вандом знала, що її духівник не схвалив би такого читання: філософські й богословські трактати занадто складні для неї, а книжки на кшталт «Роману про Троянду» занадто легковажні. Вона колись чула, що у цій книзі забагато сороміцьких символів, навіть Троянда символізує не садову квітку, як вона спершу подумала, а жіночі принади. Навіть від самої думки про це їй ставало огидно, як тоді, коли вона випадково побачила Рауля у стайні Ла Ша- пель із якоюсь із дівчат, що допомагали кастелянші давати лад білизні в замку. Дівчина так стогнала й кричала, обіймаючи ногами голі сідниці її чоловіка, що Луїзі спершу важко було дійти висновку, чи то їй так боляче, чи все ж таки до вподоби. Вони борсались, перевертались, кусали та дряпали одне одного, затуляли одне одному роти, щоб приглушити крики, та робили все те, що, за словами її виховательки, церква прямо забороняла робити чоловікові та жінці. Луїза ще могла б зрозуміти, що ті огидні речі можуть подобатися чоловікам, та яке від того задоволення жінці? Юна мадам де Вандом знала, що мала б негайно вийти та вдати, що ніколи нічого подібного не бачила. Та вона аж скамяніла й не могла навіть заплющити очей. Те, що вона змушена була спостерігати, геть не схоже було на те, що відбувалося у її подружній ліжниці. Щоразу, коли надвечір тільки відчинялись гостроверхі дверцята із вирізьбленими двома хортами, що стояли на задніх лапах, між ліжницями подружжя, Луїза вже подумки починала молитись, щоби те швидше закінчилося. Їй було боляче, огидно та соромно. Сам Рауль ставився до цих шлюбних злягань як до неуникного, але малоприємного обовязку. Він ніколи не залишався у ліжку дружини на ніч. Що швидше то краще. З того, яким тоном він дякував дружині та бажав доброї ночі, зачиняючи за собою дверцята, Луїза завжди робила висновок, що геть не догодила йому своєю покірністю. Він ніколи не наказував їй повторити бодай щось із того, що із задоволеними стогонами виробляла та дівчина у стайні. Тепер та хвойда важко пересувалась, високий білий фартух геть не приховував її вагітності, хоч у присутності мадам де Вандом дівчина ніяковіла, червоніла й не знала куди себе подіти. Та челядь Ла Шапель уже вголос, не соромлячись, казала, що молодий Вандом отримає бастарда швидше, ніж законного сина. І Рауля такий стан речей зовсім не бентежив.
Луїза знала, що її обовязок дружини допомогти чоловікові прийняти ванну та зробити перевязку. Рауль без сил впав у вистелену лляним простирадлом ванну, вода миттю забруднилася, змиваючи сліди штурму Шуазі та триденної дороги. Луїза намагалася легко намилити чоловіка, аби не зачепити рани та не навернути його мимохіть до наміру відвідати ліжницю дружини того ж вечора. Та Вандом так утомився, що майже засинав. У теплій воді, та ще від кубку червоного вина, що подала дружина, він аж носом куняв. Луїза квапливо вилила на нього ще кілька глечиків чистої води, змиваючи мило, тоді подала чисте простирадло. Рауль вийшов із ванни, полишаючи по собі мокрий слід, і впав у ліжко на живіт.
Луїза покликала лікаря старої графині. Та поки той обробляв рани та робив перевязки, молодий Вандом заснув, незважаючи ані на буркотіння лікаря, незадоволеного станом запалення, ані на перелякані зойки дружини, ані на трьох балакучих служниць, що почали відрами вичерпувати брудну воду з ванни. Коли зрештою лікар закінчив перевязки й у покої запанував міцний запах ароматичних олій, Луїза вкрила чоловіка важкою теплою ковдрою. Від самого вигляду його пружних голих, дуже білих сідниць вона мимоволі згадувала побачене у замковій стайні, а ще великий, обтягнутий білим фартухом живіт дівчини. Та коли вона згадала, що у тому пишному розквітлому тілі дитя її чоловіка, Луїзі ставало надзвичайно гірко та прикро. Так наче її обікрали
Рауль проспав майже добу, завдяки сну та спокою він почувався набагато краще. А лікар, знову оглянувши його та обробивши рани, був напевно задоволений побаченим. До хворого повернувся апетит, що лікар беззаперечно вважав добрим знаком. Незважаючи на те, що була середа та звичайний піст, Рауль зїв цілого смаженого кролика, печеню з оленятини та кілька перепелячих яєць. Лікар стояв на тому, що до повного одужання постувати не варто, тому Луїза наказала стільничому готувати для господаря звичні мясні страви.