Звідки в його залізної матінки взялися сили думати про шлюбні угоди та папські дозволи у такий момент? У Рауля було ще два брати, які померли у малому віці від гарячки, проте тоді це не справило на нього, пятирічного хлопчика, жодного враження. Тепер перед його очима досі стояла картина неприродно жовтого тіла старшого брата, порубаного бойовими сокирами, яке на камяному столі обмивали та перевдягали ченці. Його покривлений у передсмертному зойку рот із посинілими вустами, який марно намагались вирівняти щільною повязкою. Його розтерзаний живіт, з якого прибрали нутрощі, а потім замотали сірим грубим сукном Приголомшлива порожнеча, яку Рауль відчував довкола себе. Його брат Шарль, лише на рік старший, товариш усіх ігор, витівок та бешкетів, брат, такий схожий на нього, що при дворі їх весь час плутали. Шарль, який за життя і хвилини не міг всидіти на місці, лежав нерухомо третій день у домовині, обставленій запаленими восковими свічками Як мало він устиг, думав Рауль, згадуючи усі плани, мрії, бажання, якими брат ділився із ним. Згадуючи переляк надто юної нареченої брата та задавлений жах у світлому погляді дівчини, яку він кохав, її скамянілий у грудях крик, що не насмілився вирватись прилюдно. Шарль, його брат, кожне слово якого, кожен вчинок, кожен порух здавався досконалим. «Хто я? Лише його бліда подоба, думав Рауль. А що я сам устигну? Що я встигну, коли чинитиму щоразу, як від мене хочуть того інші?»
Графиня де Вандом не могла ні сидіти, ні стояти, вона ходила колами довкола крісла із балдахіном та вандомівськими синіми левами. Зрештою, буде так, як вона хотіла з герцогською байстрючкою одружиться найменший син. Хіба ж вона колись бажала, аби те сталося такою ціною? Шість синів народила вона чоловікові і вже трьох втратила.
Нічого змінювати не будемо. Після Великодня ви одружитесь із дамуазель де Русі, а ваш брат Анрі зі зведеною сестрою герцога Орлеанського.
Рауль скамянів, не посмівши заперечити вголос. Шмаркач Анрі одружиться з Ізабеллою? Його молодший брат? Гірше й бути не може! Рауль рідко вагався й не мав звички обмежувати себе, коли якась дама припадала йому до вподоби. Він міг би вигадати тисячу способів, як затягнути Ізабеллу до свого ліжка, навіть не одружуючись із нею. Вона гарна, він її прагне. Невже мусить забороняти собі? А коли вона стане його невісткою? Вандом мугикнув, заперечення каменем застрягли у горлі. Він не насмілився докучати матері такими дрібницями. І злостився сам на себе.
Залиште мене, нарешті наказала графиня тихо та втомлено. Я маю побути на самоті. І відправте джуру до Лондона нехай сповістить монсеньйора, вашого батька.
Тільки зараз її почуття, спершу паралізовані новиною, почали повертатись, накриваючи щоразу сильнішою хвилею. Графиня де Вандом відчула сильне спустошення та дивну байдужість. Таку, що забивала подих. Вона підвелася і, не проводжаючи Рауля, чи не вперше забувши благословити його, повернулася до своїх покоїв. Лише там, замкнувшись, впала на коліна перед статуєю Пресвятої Діви й беззвучно заплакала.
Тепер Рауль мусив одружитися із Луїзою де Русі. Заручини Ізабелли розірвали, граф де Вертю наказав сестрі повернути каблучку із трьома рожевими перлинами. Вона віддала її Раулю, не дивлячись у вічі та намагаючись навіть кінчиком пальця не торкнутися його широко розкритої долоні. О, як же добре вона памятала його руки, що кожного разу торкались її пальців у складці спідниці, коли вона проходила повз шевальє дофіна чи коли випадкове доручення зводило їх на сходах Анжерського замку. Або коли у церкві Рауль любязно пропонував їй святу воду, звернувшись із кількома фразами, щоб подивитись у вічі.
«Перли то до сліз. Дурне віщування для заручин, поганий знак думала Ізабелла, ледве стримуючи сльози. Я не буду тут плакати. Плакати привселюдно? Щоб усі зрозуміли, як мені прикро? Що я так безтямно закохана в чоловіка, який ніколи мені не належатиме? Ніколи в житті! Ніколи»
Рауль дивився на Ізабеллу із щирим жалем, як на достиглий плід, до якого вже потяглася рука, щоб зірвати, а тепер він мусить відступити, бо сад охороняють розлючені пси, ладні розтерзати його на шматки. Він кілька разів намагався пояснити матері свої почуття. Проте стара графиня мала залізний аргумент: що добре для третього сина не годиться для другого. Особливо коли взяти до уваги, що звільнилась рука багатої спадкоємиці із добрим посагом. Не байстрючки із перекресленим срібною міткою гербом та двома сільськими замками у придане. Нехай на гербі й королівські лілеї