Ми дамо вам відповідь завтра до вечірньої меси, месіре. Наразі можете відпочити, вас проведуть у підготовлені покої. А я мушу обговорити із братами та радою ваші пропозиції.
Ніколя Ролен тричі низько та запопадливо вклонився, намагаючись помякшити ті різкі слова, які за наказом свого пана та задля інтересів Бургундії мусив промовити. Король махнув рукою, даючи знак мовчазному пажу відчинити двері. Канцлер позадкував обличчям до короля, як того вимагали звичаї у присутності монаршої особи.
Лише коли паж вийшов із покою, а двері зачинилися з того боку, король звернувся до братів просто, як було властиво їх спілкуванню без свідків:
То що скажете? Чи подати руку бургундцю? Чи потрібні нам ті шлюби?
Якщо герцог дає посаг, а старша сестра досі його спадкоємиця, чом би й ні, брате? посміхнувся Глостер. Перспектива одруження із багатою нареченою його тішила.
Коли ви думаєте про мадам Маргариту, мій брате, втрутився розважливий Бедфорд, вам краще забути про неї та її спадкові права.
Чому б це? здивувася Глостер, що вже подумки приміряв титули бездітного герцога Бургундського.
По-перше, вона має нестерпний характер і щиро вважає, що після дофіна жоден чоловік не гідний стати із нею до шлюбу чи лягти до її ліжка. А по-друге, в неї до нестями закоханий азенкурський вязень, син нашої мачухи Артюр де Рішмон. І якщо ви хочете міцно тримати звязками з Англією Рішмона, а ще краще його старшого брата, герцога Бретонського, то для нас буде надзвичайно вигідним і далекоглядним домовитись та зробити мадам Маргариту графинею де Рішмон, як би це не було нестерпно для її гордощів. Що ж до її молодших сестер, то я вчиню, як накаже наш брат король задля блага королівства.
Глостер скривився, далекоглядність це не про нього. Проте від аргументів Бедфорда повітряний замок із маєтностей колишньої дофіни, який герцог уже намалював у своїй уяві, зник, як ранковий туманець від сонця.
То й добре. Із бургундськими дівками все просто. А що робити із небажанням герцога приносити омаж? запитав Кларенс. Якби помисли його були чесні та відкриті, хіба ж готував би собі бургундець шляхи до відступу? Як довіряти його словам?
Я не вірю Філіппу, як не вірив його батькові. Герцог то не геть схиблений на лицарському кодексі бовдур, як Шарль Орлеанський. Я не повірю жодній присязі бургундця. Я знаю, що він відступить та відмовиться за першої ж кращої нагоди, відказав король Генрі. Його обличчя досі не втратило замисленого, дещо нахмуреного виразу. Бургундія хоче лише власної могутності. Та нам не впоратись без цього союзу, як не шкода.
Наступного дня, саме перед вечірньою месою, змусивши месіра Ролена довго чекати та навіть почати хвилюватися, герцог Бедфорд з наказу його величності повідомив посланців, що король Англії погоджується на умови Бургундії. І хоча джура повіз зашифрованого листа герцогу Філіппу, що досі перебував у Генті, вже до Різдва і в Труа, де зупинився королівський двір, і в бретонському Ренні, і в Анжері королеви Йоланди усі знали, що Бургундія домовилась із Англією.
* * *Наприкінці грудня після Різдва в Анжері знову зявився граф де Вертю та Вандоми. З самого виразу обличчя старшого брата замисленого, насупленого та важкого, як камінь, Ізабелла зрозуміла, що нічого доброго їй чекати не варто. Стара графиня де Вандом, вбрана у глибоку жалобу від панчох і до оксамитових рукавичок та густого серпанку на обличчі, повідомила, що її син Шарль помер від поранень.
Рауль добре памятав, як привіз матері лиху звістку. Приголомшена, оглушена новиною, графиня не заплакала. Натомість квапливо заговорила скоромовкою, повторюючи декілька разів, щоб саму себе впевнити:
Мусите тепер одружитися із вашою кузиною, дамуазель Луїзою, замість вашого старшого брата Мусите тепер одружитися із вашою кузиною замість вашого брата
Вона ж ще замала, матінко. Коли я від неї дочекаюся сина? Ми ж хотіли отримати Ла-Ферте та Шато-Мілон від Орлеанського дому
Ви маєте рацію, Раулю. Ми повинні зберегти обидва шлюбних контракти, які нам такі потрібні. Добре, що ми запросили дозвіл Папи Римського на шлюб між сином графа де Вандома та сестрою герцога Орлеанського без вказання імені. Запит нового дозволу затримав би нас іще на півроку.
Звідки в його залізної матінки взялися сили думати про шлюбні угоди та папські дозволи у такий момент? У Рауля було ще два брати, які померли у малому віці від гарячки, проте тоді це не справило на нього, пятирічного хлопчика, жодного враження. Тепер перед його очима досі стояла картина неприродно жовтого тіла старшого брата, порубаного бойовими сокирами, яке на камяному столі обмивали та перевдягали ченці. Його покривлений у передсмертному зойку рот із посинілими вустами, який марно намагались вирівняти щільною повязкою. Його розтерзаний живіт, з якого прибрали нутрощі, а потім замотали сірим грубим сукном Приголомшлива порожнеча, яку Рауль відчував довкола себе. Його брат Шарль, лише на рік старший, товариш усіх ігор, витівок та бешкетів, брат, такий схожий на нього, що при дворі їх весь час плутали. Шарль, який за життя і хвилини не міг всидіти на місці, лежав нерухомо третій день у домовині, обставленій запаленими восковими свічками Як мало він устиг, думав Рауль, згадуючи усі плани, мрії, бажання, якими брат ділився із ним. Згадуючи переляк надто юної нареченої брата та задавлений жах у світлому погляді дівчини, яку він кохав, її скамянілий у грудях крик, що не насмілився вирватись прилюдно. Шарль, його брат, кожне слово якого, кожен вчинок, кожен порух здавався досконалим. «Хто я? Лише його бліда подоба, думав Рауль. А що я сам устигну? Що я встигну, коли чинитиму щоразу, як від мене хочуть того інші?»