На щастя своє Кіт Беллю мав власні кошти. Хоч невеликі вони були у порівнянні з іншими, але ж їх вистачало на те, щоб належати до кількох клубів та утримувати студію в Латинському кварталі. Щоправда, з того часу, як він став спільником ОТари, його витрати значно поменшали. Йому ніколи стало витрачати гроші. Він тепер ніколи не заглядав у студію, не частував місцевої богеми славетними гарячими вечерями. Проте він ніколи й не мав тепер грошей, бо «Xвиля» завжди забирала їх дочиста, висмоктуючи не тільки його мозок, але й кишеню. Були ілюстратори, які періодично відмовлялися ілюструвати, друкарі, які періодично відмовлялися друкувати, та конторські співробітники, які частенько відмовлялися виконувати свої обовязки. У такому разі ОТара тільки дивився на Кіта, а Кіт робив решту.
Коли пароплав «Екселсіор» прибув з Аляски і привіз новини про Клондайкські розсипи, що звели з глузду всю країну, Кіт зробив цілком легковажну пропозицію.
Слухайте, ОТаро, сказав він. Це захоплення золотом буде зростати. Повернуться дні 49-го року. А що, як я чкурну туди, за матеріалом для «Хвилі»? Я сам покрию свої витрати.
ОТара похитав головою.
Не може контора обійтися без вас, Кіте. До речі, ще нема й години, як я бачив Джексона. Він позавтрому вирушає до Клондайку і згодився надсилати нам щотижня дописи та світлини. Я не пустив його, поки він не дав цієї обіцянки. А найкраще те, що це нам нічого не коштуватиме.
Того самого дня Кіт ще раз почув про Клондайк, коли забіг до клубу, і в одній із ніш книгозбірні здибався зі своїм дядьком.
Здорові були, дядю! привітався Кіт, кидаючися в шкіряне крісло та простягаючи ноги. Призволяйтеся, коли хочете!
Він замовив коктейль, але дядько задовольнився слабим національним питвом кларетом, який він завжди пив. Він глянув із гнівливим докором на коктейль та на обличчя свого небожа. Кіт побачив, що дядько збирається його картати.
Мені лишається тільки хвилинка, сповістив він похапливо. Я збираюся до Кізу на виставку Елері, про яку мушу дати пів шпальти!
Що з тобою? запитав дядько. Який ти блідий! Страхіття, та й годі!
Кіт у відповідь тільки застогнав.
Я матиму приємність ховати тебе. Я це бачу.
Кіт сумно похитав головою.
Тільки не на їжу гробакам. Дякую. Ліпше спаліть мене.
Джон Беллю походив зі старого, суворого та загартованого покоління, що обїздило волами рідні рівнини ще в пятдесятих роках. І в ньому була ця сама витривалість та мужність, з дитинства ще зміцнена упокоренням нової країни.
Ти не живеш, як слід, Кристофере. Мені соромно за тебе.
Веселе життя, чи не так? Кіт переривисто засміявся.
Старий чоловік знизнув плечима.
Не печіть мене так очима, дядю. Я хотів би, щоб це було від веселого життя. Але це все відпадає. Я не маю часу.
Що ж тоді?
Праця над силу.
Джон Беллю різко та неймовірно засміявся.
І чесна?
Він знов засміявся.
Людина це виріб свого оточення, проголосив Кіт, показуючи на дядькову шклянку. Ваша веселість рідка та гірка, як і ваше питво.
Праця над силу, глузував той. Ти за життя своє ніколи й цента не заробив.
Бюсь об заклад, що заробив. Тільки я ніколи не отримував свого заробітку. Я заробляю пять сотень на тиждень саме тепер і працюю за чотирьох.
Малюнки, що ніхто не хоче купувати, чи може ще якась нікчемна робота такого ж ґатунку. Умієш ти плавати?
Так що, й умів.
А сидіти на коні?
І це доводилося!
Джон Беллю з огидою чмихнув.
Я радий, що твій батько не дожив, щоб бачити тебе в усій славі твого занепаду, сказав він. Твій батько був, що не цаль, то справжній чоловік. Ти розумієш це? Чоловік, а не баба. Я гадаю, він вигнав би всі ці музичні та артистичні дурощі з тебе.
О, це дні виродження, зітхнув Кіт.
Я міг би зрозуміти й терпіти ще, люто наступав дядько, якби тобі велося в цьому. Проте ти за життя своє ніколи й цента не заробив, ніколи не зробив хоч найменшої, чоловіка гідної роботи.
Гравюри, малюнки, вахляри, додав Кіт, протестуючи.
Ти недолуга і ялозник. Які ти малюнки малював? Поганенькі акварелі та жахливі афіші! Їх ніколи не приймали на виставу навіть тут, у Сан-Франциско.
Ви забули. Тут є мій малюнок, у залі цього самого клубу.
Грубий кардан. Музика? Твоя дурна мати витрачала сотні на твоє навчання. Проте нічого путящого з тебе не вийшло. Ти ніколи навіть не заробив пяти доларів, акомпануючи на концерті. Твої пісні? Безглузді дурниці, що їх ніколи не друкували, та й співають їх тільки поміж тої поганої богеми.