Всего за 105 руб. Купить полную версию
Але куля під серцем постійно нагадувала про себе. Березільці розповідають, як, розхвилювавшись на репетиції, Курбас нерідко хапався за серце, замовкав, відключався. Наставала пауза. Друзі розуміюче перезиралися
«Вибач, що не зміг зробити тебе щасливою». Передсмертну записку Курбаса знайшла у своєї матері її донька Ольга Рубчаківна, яка згодом стала дружиною Гната Юри, співтворця Курбаса у «Молодому театрі». Цю записку вона зберігала усе своє життя.
З Рубчаковою Курбас продовжує грати. Ніби нічого і не було?.. Особливим успіхом користувалося «Украдене щастя»: Михайла грав Курбас, Анну Рубчакова. Якось, у 1913 році, виставу «Украдене щастя» відвідав Іван Франко, який уважно стежив за галицьким театральним життям.
Незважаючи на гучний успіх на сцені, Курбас, не пропрацювавши і двох сезонів, 1 липня 1914 року з Гнатом Юрою і Семеном Семдором (Дорошенком) виходить зі складу театру «Руська бесіда». Разом, на запрошення Курбаса, вони їдуть до Старого Скалату, гостюють у родині пароха Пилипа Курбаса. Їдуть не відпочивати. То була знаменна зустріч. Вони обмірковують поїздку до Києва, репертуар і кредо майбутнього театру, який вони задумали створити там спільними зусиллями. Курбас уже тоді відчував себе керманичем майбутнього театру. Нового українського театру європейський репертуар, нова сценічна естетика, виховання нового українського актора. І повна конфронтація з існуючим і усталеним українським театром часів епігонів корифеїв.
Тоді ж уперше Курбас у «Театральному листі» до пані Ліллі (Катерини Лужицької. Р К.), яку він запрошує до майбутньої співпраці, виникає назва нового театру Молодий театр: «Ми є молоді і з акторськими вдачами Це буде зовсім інший тип актора. Не гордий, напарфумований побідник безіменної публіки Це буде розумний Арлекін. Стільки ж саме освічений, що й митці інших видів мистецтва, який буде себе вільно почувати в тій сфері виїмкового відчування і думання, з якої народиться мистецтво XX століття. Театр буде зватись Молодий Український театр».
Та всі плани були зруйновані почалася Перша світова війна. Унеможливився перетин кордону. Можна подивитись на організацію Курбасом театру «Тернопільські театральні вечори» як на вимушений крок, обумовлений необхідністю прилаштувати акторів, які опинилися на окупованій російськими військами території. Хоча можна трактувати її і як свідому національно-патріотичну акцію, адже «Тернопільські театральні вечори» мав стати першим у Галичині стаціонарним професійним українським театром. Як би там не було, «Тернопільські театральні вечори» був першим кроком Курбаса на шляху до створення Свого Театру. У ньому грають професійні актори і аматори. З деякими з них Курбас зустрінеться пізніше, запросивши їх до «Молодого театру». Яким він мислив цей театр, судити важко, адже перший сезон в ньому грали апробовані і популярні серед глядачів класичні українські пєси. Але 28 березня 1916 року Курбас передає справи «Тернопільських театральних вечорів» Миколі Бенцалю і виїжджає із матірю до Києва.
Тут на запрошення Миколи Садовського навесні 1916 року Курбас стає провідним актором його першого стаціонарного театру, заступивши Івана Маряненка в його коронних ролях. Він грає ролі, які принесли йому славу ще у «Руській бесіді», зокрема Михайла Гурмана в «Украденому щасті» Івана Франка, Збігнева у «Мазепі» Юліу-ша Словацького і Степана у «Невольнику» Марка Кропивницького. Славу і популярність у столичної публіки йому приносить виконання ролі Хлестакова у гоголівському «Ревізорі».
Здавалося, молодий актор міг би розгорнутися у Миколи Садовського. Та в нього, як побачимо, були інші плани і заміри. Швидкість, з якою він змінював театри, говорить сама за себе. Приводи до зміни місця роботи були побутові, причини глибшими.
Львівська «Руська бесіда», півроку у «Гуцульському театрі» Гната Хоткевича, «Тернопільські театральні вечори», сезон у київському першому стаціонарному театрі Миколи Садовського не дали відповідь на це питання. Однак вочевидь його не влаштовувала робота в жодному з українських театрів, хоча в кожному з них він за короткий термін перебування ставав помітною сценічною постаттю. Впритул підійшовши до свого театрального самовизначення і випробовуючи свої акторські сили і можливості, Курбас збагнув, що в існуючих українських театрах не зможе здійснити омріяні сценічні реформи. Він не побачив себе у жодному з цих театрів. Не знайшов себе.