От, придумала! закотила очі та. Та з чого ти взяла, що я його взагалі любила? І навіщо мені йти заміж? Щоб чоловік здіймав на мене руку й дорікав, що піч йому мало протопила? Оце вже ні. Я сама собі господиня. Нехай люди й не кличуть удову на весілля та хрестини що мені до них? Я і в шинку добре погуляю, як схочу. Нехай ремствують на те, що я бездітна, пуста. Вони хочуть зробити мене такою, як самі, але добре знають, що я краще помру, ніж разом із ними знову впряжуся в це ярмо.
Тепер Євка дивилася на Кальопу, ніби вперше бачила. Вона з дитинства знала цю красиву жінку з гордою поставою та норовом, яку просили заспівати на свято чи підлікувати якусь хворобу. Здавалося, усі в селі її любили та одночасно остерігалися. Дівчата просилися проводити в її хаті вечорниці, молоді чоловіки радо носили їй сіно на горище й допомагали перекривати стріху. То он як ціна була за це все заплачена
Чого я тобі це все розказала? вивела Євку з задуми Кальопа, поправляючи комір її сорочки. Ти мене запитала про долю Хочеш, розкажу дещо й про твою? Не вір людям, що говорять, ніби ти слабка здоровям, ніби ти недолуга й доля в тебе проклята. Ти живучіша за нас усіх!
Кальопа дивилася на неї, куйовдячи чорні кучері, що вибилися з Євчиних кісок. Скільки сили було в цій жінці, скільки нерозданої ніжності та скільки рішучості! Євці зробилося моторошно. Вона воліла б не чути того, що їй скаже тітка. Руками вона вже вхопилася за клямку, щомиті готова вийти з цього вязкого сну, повертаючись у свій знайомий світ. Але Кальопа продовжувала.
Коли ти була малою, ти багато плакала. Тож Стешка, твоя дурна мати, вирішила, що тебе підмінив нечистий. Вона клала на тебе на гній і сікла березовим прутом.
У Євки перехопило дихання. Вона чула про таке, але навіть помислити не могла, що її рідна мати могла вчинити з нею подібне.
Не знаю, як те кволе немовля й вижило, але після того ти більше не плакала. Мабуть, сліз більше не зосталося. Люди сказали, що відьма назад дитину віддала. А я скажу, що та дитина мусила вижити. Бо її доля не проклята, а благословенна. І якщо те, що я чула від пана Вітовського, правда і ти дійсно така обдарована, то
Кальопа запнулася на півслові. Вона стисла губи й наморщила лоб.
Іди, ступай на ногу обережніше й більше нічого собі не шкодь.
Євка вийшла. Мов сновида, вона попрямувала по коридору, зупиняючись біля «свого» гобелену.
Це ти винен. Ти привів мене сюди.
Важко зітхнувши, вона відчинила двері княжої світлиці.
Коралі
Пані справді нездужала. Вона лежала в ліжку на білих шовкових простирадлах. Коли Євка зайшла, Серафима підвелася на ліктях і прибрала свою звичну королівську позу.
Ти, мабуть, не зрозуміла я не просила тебе проводити весь вільний час із тим байстрюком. Її гострий погляд пронизував Євку, від чого та почувалася маленькою комашкою. Хоча я ціную твою сумирність і слухняність, раптом полагіднішала Серафима. Завоюй довіру Аміра бачу, що тобі це легко вдасться. І нам простіше буде його знищити. Хочеш мені щось сказати?
Ні, пані нічого такого я за ним не помітила. Хіба що він дуже слабкий у науках.
Пані заходилася гучним кашлем і сплюнула в миску харкотиння.
Ти не бачила, чи лікар приїхав?
Лікар?
Так, лікар із Києва має приїхати, щоб пустити мені кров із лівої руки. Астрономи кажуть, що сьогодні сприятливий день для кровопускання Візьми там, на столику, разок намиста.
Княгиня знову закашлялася, і Євка, сховавши в жмені червоні коралі, яких у неї зроду-віку не було, поспішила відкланятися.
Пресвята Діво, який довгий видався день! І як багато думок кружляло, переплітаючись у вигадливі витинанки, витісняючи одна одну.
Уже доходячи до двору, Євка присіла на лаву біля перелазу й обхопила голову руками, тішачись, що малина виросла така густа та висока, прикриваючи її від поглядів домашніх, що поралися на подвірї.
Хіба сьогодні вона б не мала відчути себе найщасливішою людиною? Та замість того на серці лежав тягар. Усе, що їй розповіла Кальопа невже, це стосується її, Євки? Невже, щоб прожити інакше життя, сповнене красивими речами, книгами та цифрами, вільне від нескінченних городів і прокльонів, вона повинна буде низько стелитися під ноги панам, продаючи своє тіло й душу за якісь червоні намистини? Коралі, які вона досі міцно стискала в кулаці, упали в траву.
Та нажени того кібця! Гой-гой! гукнула над вухом мати, не помічаючи Євки.