Пан, пані, Амір, учитель Чому не можна просто втекти від них якнайдалі в ліс сьогодні, а вже завтра думати, що з цим всім робити?
Євко, вивела із задуми юнку Кальопа, ніби відповідаючи на її німе питання. Подейкують, що своєї долі й конем не обїдеш. Але спершу думай про насущне доїдай вечерю, лікуй хвору ногу, а вночі добре спи. Живи помалу. Всьому свій час.
Кальопа взяла дівчину під руку й допомогла підвестися. Євка тихо зойкнула. Ледь ступаючи на розпухлу ногу, юнка попрямувала за тіткою. Що ж, нехай так спершу вона розбереться з тілом, а потім спробує привести до ладу голову.
Та це було зробити нелегко. Нога боліла після кожного доторку. У покоях Веселини за запнутими фіранками вже стояла миска з теплою водою, лежали чисті рушники й старий рантух. Кальопа зняла з Євки черевика, обмила ногу й поклала собі на прикриті фартухом коліна. Зціпивши зуби, юнка терпіла, щоб не закричати від болю.
Що ж ти ще вчора не прийшла, соломяна голово! Треба вправити кістку й міцно перевязати. А поки допоможи мені.
Кальопа заходилася рвати рантух на довгі вузькі шматки. Євка потягнулася за рядниною, аж раптом зачепила сушені маківки, підвішені хрест навхрест до стіни. Вони з тріскотом упали на долівку.
Яка я незграба! Зі мною завжди так! Невже це правда, що наша доля вирішена ще до нашого народження? Тоді мені вічно все розбивати й розливати
Не відаю, дівча, ой не відаю похитала головою Кальопа, підіймаючи з долівки маківки й неспішно кладучи їх на стіл.
Вона не сварилася. Здавалося, їй не було діла до тих опалих маківок. Її погляд полинув кудись у далечінь, і вона сказала:
Люди кажуть, що у вдови плакана доля. Але я знаю не така вона вже й плакана, як у деяких білоголових[7]. Знаєш, моя мамка, як заміж мене видавала, казала: «Гірка редька, та їдять; погано замужем, та йдуть». А я була менша від тебе, ледь минуло дванадцять літ. Жениха мені знайшли поважного діда. Сімя ж моя зовсім жебрацька була, а я гарненька: то вони думали, чи продати котрим багачам у найми, чи заміж мене видати за вдівця при грошах. Та хто зна, може, якби не видали, то спухла б з голоду і я, і три мої не такі гарненькі сестриці. Найменша ще пішки під стіл ходила
Євка забула про біль і про панів. Їй лише зробилося страшенно жаль маленьку Кальопу. Вона уявила рожевощоку дванадцятирічну дівчинку з великими ясними очима, худу від недоїдання, босу на першому снігу та в одній тоненькій хусточці поверх пухнастих заплетених кіс.
Не хочу казати, як я з тим дідом жила, продовжувала Кальопа, обережно масуючи Євчину ногу, і як він мене, дитину, мучив. Нехай тепер собі в труні перевертається, скоріш би Судний день, то я би архангелам все про його гріхи розказала.
Її очі мов затягнулися пеленою. Великі груди важко здіймалися й опускалися під сорочкою, а повні губи ледь дрижали.
Три літа так тягнулося, але старі кості не вічні. Відправив дяк по ньому панахиду, а я лишилася на господарстві, як панночка. Але тут мамка згадала, що в неї є дочка. Корів позабирала, курей, качок. Ніби це вона з дідом відмучилася.
Євка співчутливо зітхнула та не помітила, як Кальопа різко потягнула ступню, вправляючи на місце кісточку.
Дівчина йойкнула, але тітка, ніби нічого не сталося, продовжувала:
Я знала, що не така, як усі. Як треба їй худоба чи збіжжя пять мішків то хай забирає! Я не трималася нічого. Сама ходила до хрещеної знаної на все село ворожки (вона така добра жінка була, що в неї півсела хрещеників) і вчила про всілякі трави та варіння. У свої шістнадцять я вже вилікувала панового коня, а потім і самого пана.
Пана Вітовського?
Так, нашого пана Вітовського. Він до своєї коханки часто приїздив, аж якось його кінь спіткнувся просто біля мого двору.
Ти..? раптом запнулась Євка.
Я зробила все, щоб вирватися з того села й втекти подалі від моєї матінки.
Нерозуміючим поглядом Євка дивилися на Кальопу, але та, нітрохи не знітившись продовжувала:
Коли твоя хрещена відьма, то й ти чогось та навчишся. Пан Вітовський заплатив немало грошей, щоб викупити мене в мого пана, звів мені хату край села, і я нарешті відчула себе господинею. І своєї хати, і своєї долі.
Кальопа закінчила перевязувати ногу, легенько плескаючи Євку по коліну.
Вставай, мала. Але ходи обережно, під ноги дивлячись.
Тітко, а чого ти так заміж і не вийшла. Ти пана досі любиш?
От, придумала! закотила очі та. Та з чого ти взяла, що я його взагалі любила? І навіщо мені йти заміж? Щоб чоловік здіймав на мене руку й дорікав, що піч йому мало протопила? Оце вже ні. Я сама собі господиня. Нехай люди й не кличуть удову на весілля та хрестини що мені до них? Я і в шинку добре погуляю, як схочу. Нехай ремствують на те, що я бездітна, пуста. Вони хочуть зробити мене такою, як самі, але добре знають, що я краще помру, ніж разом із ними знову впряжуся в це ярмо.