Повільно спускався вечір. Вилазили цвіркуни й розпочинали свої вечірні співанки. Сон зморив її просто тут, на прикритій малинником і сутінками лаві.
Спека, що спала після Спасу, зненацька повернулася. Від самого ранку було нічим дихати збиралося на грозу.
Злізши з горища, Євка трохи розпустила комір сорочки, завязаної попід горло, і слабше перешнурувала корсетку. Зараз вона згадувала все, що сталося минулого дня. Як заступилася за Аміра, як легко розвязала поставлену паном Вітовським задачу, як дивно дивився не неї вчитель і як сиділа в альтанці пліч-о-пліч із паненятами й виводила крейдою на дошці польські слова. Згадала вона й пані, і подаровані їй коралі, і те, як, прокинувшись серед ночі від собачого брехоту, вона встала з лави й, голосно стукнувши дверцятами, без задніх ніг заснула під боком в Оленки на розстеленій на сіні ряднині.
Коралі багровіли в траві, щедро огорнені променями вранішнього сонця. Євка озирнулася та підняла червоні намистини. Яка тепер різниця, викине їх чи одягне? Нехай краще вдягне, то хоч зовні скидатиметься на панянку. А потім, покрутивши в руках білу хустку, якою завжди запинала голову, дівчина відклала її вбік. Натомість сяк-так заплела навколо голови колосок і встромила в темні коси гілочку жовтогарячих нагідок.
Гляди, яка пані, кинула Наталка, виносячи відро помий. Біжи, дай свиням їсти! А вже потім підеш собі залицятися з паничами!
Тицьнувши в руки замащене відро, Наталка легко підштовхнула свою зовицю в спину в бік сажа, де рохкали поросята.
Євка озирнулася. Батько щось майстрував на подвірї, насвистуючи, мати з криками доїла корову, сестри готували сніданок, а брат Максим ладнав їхнього єдиного коня, щоб поїхати на берег за конюшиною. Такий звичайний ранок. Може, не треба було нічого змінювати? Чи ж не легше повернутися назад, жити звичним життям без щоденного страху хтозна-чим завинити перед панами, каверз і хитрощів, оцієї тісної корсетки й постійних докорів родини за неробство?
Чого завмерла соляним стовпом? просто над вухом пролунав громовий голос Стешки. Пресвятая Діва, спаси й схорони! Була б тебе й на світ не родила! Що то за дитя, яке не може свиней нагодувати без того, щоб півдня з помиями не простояти!
«Ти живучіша за нас усіх! голос Кальопи відлунням звучав у голові. Якщо ти справді така обдарована» Євка стрепенулася, ледь не заляпавши себе поросячим сніданком.
Не проронивши ані слова, вона вилила в корито помиї та відчинила дверцята сажу, випускаючи двох кругленьких свиней у загороду. Поросята радісно рохкали, збиваючи одне одного, відсовуючи одне одного рийками й крутими боками. Поросятам було байдуже, хто приносить їм їсти чи боса Дунька у своєму дранті, чи панночка Євка в підбитих черевичках та червоному намисті. Але дівчині було не все одно. Вона розвернулася й так само мовчки попрямувала до палацу.
Бджолине жало
Марта, на щастя, була сонлива. А може, усе ще не могла оговтатися від учорашнього наказу батька, тож поводилася з Євкою чемно. Та відчинила вікна, допомогла панночці вдягнутися, а потім, розчесавши дівчину до сніданку, винесла надвір її нічний горщик.
Ну й спека, сама до себе проказала Євка, зливаючи шляхетські нечистоти у вигрібну яму.
Євко, це ти? озвалася тітка Веселина, виходячи з-за стайні.
Вона здавалася занепокоєною.
Десь Ярема подівся, не можу знайти! закусила нижню губу вона, від чого її щелепа ще більше посунулася наперед. У хаті ніде не чутно, хіба десь надворі? Пани вже снідати мостяться.
А в саду ти дивилася, тітко? крикнула у відповідь Євка. Ще ні? То я сходжу, він, певно що, там!
Ураз віддаючи няньці нічний горщик, дівчина чкурнула в сад. Нога вже майже не боліла, ніби Кальопа й справді була чарівницею. Лише туга повязка заважала, а шкіра під нею починала нестерпно свербіти.
У саду було тихо й безлюдно, як і належало о такій ранній порі. У повітрі стояв густий запах троянд, що червоними, рожевими та білими барвами облямовували доріжку до квітника, над якими пурхали метелики та дзижчали бджоли. Яремі подобалися квіти. Євка помічала, як він любить розглядати рослини, нюхати їх і торкатися, тож спершу дівчина шукала серед квіток. Але Яреми тут не було.
Євка побігла навпрошки по траві всередину саду, та ні в альтанці, ні поза нею не знаходилося жодного сліду панича.
Яремо! гукнула вона, забігаючи між дерев.