У середині II ст. (143 р.) собівартість паперу стала нижчою за собівартість виготовлення шовку. Про це дізнаємося з приватного листа, в якому повідомляється, що виготовити копію бажаного твору на шовку нема змоги, бо його собівартість є занадто дорогою порівняно з папером.
Тоді ж два видатні канонознавці: Ма Жун між 140 та 150 рр. та Чжен Сюань між 160 та 200 рр. вперше уклали свої коментарі до «Пятиканоння», в яких вчення викладено цілісно. Успіх цих коментарів серед книжників був величезним.
Хоч ідеї цих вчених не відрізнялися від ідей їхніх попередників, але вони узгодили різні інтерпретації тих чи тих пасажів канонів між собою, що полегшило їх вивчення.
На межі III ст. через зосередження влади в руках імператорських родичів, євнухів, фаворитизм, корупцію та сваволю, з правління Хе-ді (на троні 89106) стали помітними кризові явища в управлінні відновленою династією, які посилилися при Хуань-ді (на троні 147167) та стали незворотними при правлінні Лін-ді (156189; на троні 168189).
Після завершення гарячих дискусій між вченими у 174 р. імператор Лін-ді наказав Цай Юнові вигравіювати на камені «нормативні» версії канонічних книжок та виставити їх у столиці на околиці м. Лоян, де була розташована Імператорська академія та в місці, що називалося Хундуминь. Це повеління було виконано одним почерком впродовж 175183 рр. тексти було вигравійовано на більш ніж 50 камяних стелах.
Зокрема, саме тоді повністю на каменях висікли: «Шу цзін», «І цзін», «Ши цзін», «І лі» (що тоді зазвичай називали «Лі цзи»), «Чунь цю» з коментарями Ґунян Гао, «Лунь юй».
У роки правління Чжен ши (240248) династії Вей до ханських канонічних текстів додали камяні стели із вигравійованими на них трьома зразками почерку «Шу цзіном» та «Чунь цю» з коментарем Цзо.
Відомо, що фрагменти цих стел збереглися аж до епохи Сун (9601279)!
Для того часу це мало величезне значення з такими камяними стелами можна було вивчати тексти канонів, звірити власну копію тексту чи зняти копію для себе, поспілкуватися з іншими знавцями тощо. Як свідчать джерела, в ті часи до стел щодня приходили багато людей.
Для копіювання «нормативних» текстів канонів студенти академії заповнювали тушшю ієрогліфи, висічені на камені, робили з них відтиски на шовку чи папері такий спосіб можна вважати прообразом майбутнього ксилографічного друку книжок.
Пізніше, зокрема, через повстання «Жовтих повязок» у 184 185 рр., природні катаклізми, економічний занепад, династія Хань поступово втрачає свою могутність. Особливе невдоволення та ненависть у аристократії, бюрократії, полководців та військових викликало засилля євнухів, які фактично узурпували владу та вплив на імператорів.
На середину 190-х років на хвилі боротьби з «Жовтими повязками» сформувалися кілька найсильніших регіональних військових лідерів, які повели між собою боротьбу за володіння Китаєм Цао Цао (155220), Сунь Цюань (180252) та Лю Бей (161223). Цао Цао мав політичну і легальну перевагу, бо в його ставці перебував останній ханський імператор Сянь-ді (на троні 189220).
Після смерті Цао Цао в 220 р. його син, Цао Пі (187226), примусив Сянь-ді відректися від трону на свою користь і проголосив себе імператором династії Вей (220264). Лю Бей у травні 221 р. також проголосив себе імператором суверенної династії Хань-Шу (221263), а пізніше, наприкінці 222 р., і Сунь Цюань проголосив власну династію царство У (222280).
Так розпочалася нова історична епоха, що отримала назву Трикнязівство («Сань го», 220264), яка започаткувала тривалий період роздробленості Китаю фактично до другої половини VI ст. епоху «Шести династій» («Лю чао»).
Згідно з традиційною історіографією Китаю, епоха «Шести династій» поділяється на чотири періоди: «Трикнязівство», Західна Цзінь (264317), Східна Цзінь (317420), Південні та Північні династії (420589).
Віднедавна в китаєзнавстві почали вважати, що епоха «Шести династій» один з важливих етапів у історії Китаю, коли сформувались ті духовні форми та феномени, що донині визначають зміст терміна «традиційна культура Китаю».
Через громадянські війни в період «Трикнязівства» країну було розорено, а економічне життя повернулося фактично до натуральних форм. Одним з ознак цього є скасування у 221 р. обігу грошових знаків (монет цянь), а для розрахунків почали використовувати зерно та шовк.