Цей поділ коментаторських шкіл не цілком збігався з поділом на «школу текстів старого письма» та «школу текстів нового письма» всі «школи текстів старого письма» виводили своє походження з рідного для Конфуція царства Лу, однак серед «шкіл текстів нового письма», більшість з яких вели своє походження із царства Ці, було кілька ліній передачі, що походили також з царства Лу коментаторська традиція «Ши цзіну» («Лу ши»); старша «Дай» та молодша «Дай» школи коментування «Лі цзи»; школа коментування «Ґулян» на «Чунь цю».
Приблизно ще через сто років після У-ді (15686/87 рр. до Р. Х.), у 26 р. до Р. Х., під час правління імператора Чен-ді, знову було видано указ про розшук втрачених книжок. Цього разу цим мали займатися спеціальні чиновники, до обовязків яких входило розшукувати тексти по всій країні.
Як наслідок, до імператорської бібліотеки надійшло дуже багато книжок, але вони зберігалися абияк: невпорядковано та несистематизовано, тож користуватися книгозбірнею було дуже важко. Крім того, книжки на бамбукових планках нищилися від часу, шкідників та умов зберігання.
За того ж імператора Чен-ді (на троні: 326 рр. до Р. Х.), коли імператорське книгосховище знову поповнилося численними виданнями, зібраними по всій імперії, канонознавець Лю Сян (796 рр. до Р. Х.), який служив при дворі трьох ханських правителів, військовий теоретик Жень Хун та медик Лі Чжу-го провели величезну роботу з відновлення та впорядкування цих книжкових багатств.
Після смерті Лю Сяна цю роботу продовжив його син Лю Сінь (бл. 46 р. до Р. Х. 23).
Саме завдяки титанічній діяльності попередників щодо активного відновлення текстів та збирання давніх книжок, Лю Сінь мав змогу впорядкувати їх за різними категоріями, а приблизно у 5 р. до Р. Х. створив знаменитий каталог «Сім підрозділів» («Ці люе»), що дійшов до нашого часу у вигляді бібліографічної глави у складі «Історії [ранньої] династії Хань» («Хань шу»).
У книжковому каталозі «Сім підрозділів» («Ці люе») зафіксовано 3390 цзюанів (звитків) книг, що їх Лю Сінем було поділено на сім підрозділів: зібрання (антології та авторські збірники); шість класичних книг (конфуціанська класика, до якої не входили «Ши цзін» та «Шу цзін»); філософи; «Ши цзін» та «Шу цзін»; військові трактати; практичні науки (до яких також зараховувались астрологія та ворожіння) та медицина (з алхімією та магією).
Цей поділ передбачав, що книжки тих чи тих класифікаційних одиниць зберігатимуться в окремих приміщеннях.
Лю Сян та Лю Сінь були видатними текстологами. Вони звіряли та редагували давні тексти, а деякі памятки фактично відновлювали за цитатами з інших творів. Також вони вносили зміни до структури творів, обєднуючи матеріал у більш обємні глави (пянь). Наприклад, трактат Сюнь-цзи до їхнього редагування складався із 322 глав, а після лише з 32.
Однак відомо, що Лю Сян вносив і серйозні редакторські правки до текстів: скорочував повторення та деякі глави подібного змісту, що призвело до спотворення змісту деяких трактатів.
Узурпатор престолу Ван Ман (45 р. до Р. Х. 23) також приділяв багато уваги впорядкуванню імператорської бібліотеки. Відразу після захоплення трону він доручив Лю Сіню (який на той час підтримував Ван Мана) скласти перелік «дозволених книжок», до якого тоді було занесено 677 назв до нашого часу з цього переліку дійшла лише (або «аж») чверть.
Ван Ман встановив звання «бо ши» за знання текстів «школи текстів старого письма» та припинив надавати це звання за знання текстів «школи текстів нового письма». Він прагнув «відновити ідеали давнини» на цьому ґрунтувалися його політико-економічні реформи, тож опиратися міг саме на тлумачення «школи текстів старого письма».
За Ван Мана докладалися величезні зусилля щодо систематизації та редагування давніх рукописів. Саме в цей короткий за історичними мірками період створено остаточні редакції багатьох творів, що дійшли до нашого часу.
На межі I та II ст. сестрою видатного історика Бань Гу (3292), Бань Чжао (бл. 49 бл. 120) написано працю «Заповіді для жінок» («Нюйце» ), що пізніше увійшла до окремого нормативного конфуціанського зібрання текстів для жінок, так званого «Чотириканоння для жінок».
У середині II ст. (143 р.) собівартість паперу стала нижчою за собівартість виготовлення шовку. Про це дізнаємося з приватного листа, в якому повідомляється, що виготовити копію бажаного твору на шовку нема змоги, бо його собівартість є занадто дорогою порівняно з папером.