Сюди, сказали з оксамитової напівтемряви. Іди сюди, невдахо, я тобі щось скажу
І Юстин уперше в житті вліз у карету. Опустився на мяке сидіння. Карета рушила, але так легко, що Юстин майже не відчув поштовху.
Звор сидів навпроти. Вітер із відчиненого вікна смикав шовкову фіранку з гербом Червонобрового.
Так чому хороший князь не мусить жаліти коней? знову запитав Вухатий.
А навіщо їх жаліти? похмуро запитав Юстин.
От і невірно, Звор помацав мочку свого величезного вуха. Хороший князь, як і полководець, обовязково мусить жаліти коней Обовязково. Людей іще так-сяк, але коней обовязково. Зрозумів?
* * *На терасі бив фонтан, у чаші його кольоровими пелюстками плавали червоні й жовті рибки. Герб Червонобрового, вишитий шовком на темній важкій скатертині, був у багатьох місцях закритий денцями тарілок, пляшок і страв.
Завтра приймеш князювання, неквапливо говорив Вухатий. Справи мої тут закінчені Людей тобі залишу. І порадять, і навчать. Пий. Відпочивай.
Мені треба дідові звісточку передати, сказав Юстин. Срібна виделка в його руках була химерно вигнута, і Юстин продовжував згинати й розгинати її, сам того не помічаючи. Мені треба дідові дати знати, що я живий І що я князь.
Ти ще не князь, Вухатий сьорбнув із кубка. Ти завтра будеш князь. Ось тоді хоч наказ підписуй, щоб діда твого розшукали і з почестями приставили, хоч сам до нього їдь Виделку залиш. А втім гни, твоє право, хоч усі виделки переламай тут, твоє добро, не моє
І Вухатий усміхнувся. І Юстин зрозумів, що коли зараз не опанує себе знепритомніє, як товстун Флор перед жабою.
Він підвівся. Похитуючись, підійшов до фонтана. Перехилився через борт і засунув голову до рибок. У воді розкрив очі; дно фонтана було мозаїчним, і на ньому зображено було сцену купання товстомясих білошкірих дівчат.
Юстин випростався крапельки холодної води приємно лоскотали шию, стікали за комір нової шовкової сорочки. Він винувато озирнувся на Звора, однак Вухатий зовсім не був засмучений Юстиновою вільністю навпаки, усміхався.
Зроби так, Звор клацнув пальцями.
Юстин повторив його жест. Звідки не візьмись вискочив служник і з поклоном простягнув Юстину рушник.
Юстин відчув себе людиною, що проковтнула сонце. Неначе світило мяко розпирає його ребра, тепла куля зсередини штовхається в груди, маючи намір злетіти хай там що і підняти з собою Юстина. Сховавши обличчя в ніжний ворс княжого рушника, він тільки зараз через декілька годин повністю усвідомив, що сталося з ним і що за життя чекає його, починаючи з завтрашнього дня.
Він забере до палацу діда. І, звичайно, він розшукає Аніту і зробить її княгинею.
Він зрівнявся з Вухатим Звором, на якого мріяв колись подивитися хоч мигцем.
Щоправда, Звор тримає свою долю у власних руках, а він, Юстин, поки що просто ставленик, щасливчик, якому поталанило більше за інших
Він проковтнув слину, ніби намагаючись угамувати внутрішнє сонце, загнати його нижче, в шлунок. Повернувся до столу; кубок його був повний. Юстин сьорбнув і закашлявся.
Можна спитати?
Авжеж, кивнув Звор.
Ці люди, почав Юстин. Бастарди Арунас Акір Флор Де вони зараз?
Йому здалося, що величезні вуха його співрозмовника трохи ворухнулися.
А ти як думаєш? поцікавився Звор.
Юстин мовчав. Йому стало страшно. Внутрішнє сонце стислося в цятку і потемніло, як жаринка.
Я не знаю, мовив він повільно.
Ну ось ти без пяти хвилин князь Де, по-твоєму, вони мусять бути? Якщо мудро, по-княжому, розсудити? Як краще для майбутнього, для країни?
Мудро, Юстин опустив голову. Якщо мудро то звичайно. Для майбутнього Щоб усобиць не було. Так. Але розумієте, він скинув на Звора благальні очі, адже вони ж ні в чому не винні! Хіба може князь стратити безневинних?!
Звор усміхнувся. Блакитні його очі стали трохи темнішими; Юстину здалося, що він зараз підморгне.
Звісно, ні, мяко сказав Вухатий. Звісно, стратити безневинних не діло Я не помилився в тобі, Юстине, іди відпочивати, завтра важкий день Іди.
* * *Він ночував у князівській спальні. І, певна річ, не міг зімкнути очей.
Велично спадали портьєри. Мерехтіли нічні світильники. Пахло трояндовою олією, але не нудотно і душно, а так ледь-ледь.
Юстин лежав на високім ліжку, під шовковими простирадлами, на пухових подушках, ніби на хмарі.