Іноді він питав себе а може, він уже помер? Може, після смерті кожна людина виявляється ось так, на самоті, на вершині камяного стовпа? Наодинці зі своїми спогадами?
Він згадував кольорових ельфушів. Дотик ажурних крилець. «Тілі-тілі». Запах трав. Запах Аніти.
Він заплющував очі й намагався заснути але хіба можна спати на вершині велетенської колони? Так, гляди, й скотишся вниз і летітимеш, не знаходячи опори й смерті, багато сотень років
А потім темрява біля нього загусла, і з нізвідки зявилася фігура, що пливе через простір, ніби крапелька олії по воді. І Юстин зрозумів, що він усе-таки ще живий і що це ненадовго.
Я покарав свою дочку, сказав Ос, Господар Колодязів. Але під час покарання зясувалися нові обставини. Ходи-но сюди Юстине.
Юстин здригнувся від звуку свого імені; камяний стовп зник. Тепер він стояв посеред круглої зали, можна було бігти праворуч і бігти ліворуч без остраху впасти в темряву але Юстин залишився на місці. Тільки з деяким запізненням розкинув руки, балансуючи посеред виниклої і зниклої безодні.
Вона в тебе не на жарт закохана, сказав Господар гидливо.
Так, погодився Юстин. І я теж люблю її. Я дозвольте попросити руки вашої дочки.
Ос довго дивився на Юстина, а потім зареготав. Це було страшне і відразливе видовище; Юстин утягнув голову в плечі. Невже Аніта справді його дочка?!
А хто була мати Аніти? запитав Юстин пошепки, сподіваючись, що сміх Господаря заглушить його слова. Ви люби-ли її?
Господар обірвав свій сміх. Під поглядом його Юстину захотілося стати плоским, як малюнок на стіні. Погляд розмазував і сплющував; негайно треба було щось придумати, якусь хитрість, щоб той, хто стояв перед ним, хоч на секунду замислився, хоч на мить відвів очі
Ви можете заглянути в майбутнє? майже вигукнув Юстин. Ви можете? Ну, подивіться туди і побачите, що буде, якщо ви мене не вбєте, а дозволите одружитися з Анітою!
Господар посміхнувся. Юстин чекав, обливаючись холодним потом.
Ос повільно рушив крізь простір, огинаючи Юстина, і пітьма рухалася за ним коротким шлейфом. Там, де пройшов Господар Колодязів, на камяних плитах підлоги виступав іній.
Майбутнього не існує, сказав Хазяїн якось навіть сумно. Усі ці ворожки, чаклунки, що заглядають у майбутнє Його немає. Воно створюється кожної хвилини, секунди, зараз. Показати, як це буває?
Юстин мовчав.
У тебе є монетка? мяко запитав Господар.
Юстин поліз у кишеню штанів. Негнучкими пальцями витягнув єдину монетку. Мідний гріш.
А ти не бійся, все так само мяко вів далі Господар. Дай її мені.
Юстин підніс руку і впустив мідяк у простягнуту темну долоню.
З одного боку тут одиниця, з другого профіль Червонобрового. Усього лише дві сторони. Я кидаю монетку, і ніхто не знає напевно, як вона впаде. Якщо випаде мертвий князь, я вбю тебе, як обіцяв. Якщо випаде одиниця я поверну тебе в те саме місце, звідки Аніта тебе висмикнула.
І дозволите з нею одружитися? швидко запитав Юстин.
Господар посміхнувся:
А ось це трапиться, якщо монетка стане на ребро.
Юстин опустив голову.
Зараз майбутнього немає, продовжував Господар. Його не буде зовсім, якщо випаде орел. Якщо решка ниточка твого життя продовжиться, але якесь дивне «майбутнє», про яке ти говориш, від цього не зявиться. Сам будуватимеш своє «сьогодні» та згадуватимеш своє «вчора» Майбутнього немає. Зрозумів?
Юстин мовчав.
Я кидаю, сказав Господар.
Мідна монета летіла метушливо, занадто швидко, без належної урочистості. Тьмяно брязнула об камяну підлогу, підстрибнула, впала знову, затанцювала, заспокоїлася.
Тепер подивись, що там випало.
Юстин стояв, не рухаючись.
Глянь, сказав Господар. Не нахилятися ж мені Через таку мализну.
Юстин підійшов до місця, де лежала монетка, замружився; накрив мідяк долонею.
Майбутнього все ще немає, сказав за його спиною Господар. Але долю твою вже вирішено Отже?
Юстин прибрав долоню, заздалегідь знаючи, що побачить гордовитий профіль із кривим, як у відьми, носом профіль мертвого тепер Червонобрового.
Він помилився. Монета впала одиничкою догори.
Частина друга
На возі жовто-рожевою гіркою лежали яблука. Окремо гігантські, з тих яблунь, де танцювали по весні ельфуші. Окремо звичайні, але теж дуже великі, чисті, без єдиної червивинки. Світало; Юстин виїхав затемна, щоб устигнути до початку базарного дня.