Сенс його слів дійшов до Антона набагато пізніше.
Поле для гри було місцем, що замінювало життя, а душова аналогом смерті. Символом відчаю.
Під час гри він думав тільки про мяч. Тільки про те, як позбутися захисника-опікуна і «запропонувати» себе розігруючому. Як зробити свій пас найточнішим. Як обвести. Як відібрати. Як закинути.
Буденна загибель, що чатує на нього під час результативного кидка, перестала лякати. Тільки вогнемет, як і раніше, наводив жах, хоча вогнеметами і Людовик, і Мел користувалися досить рідко. На очах у Антона одного разу спалили Сашка, а тоді Вову. Сам він досі уникав подібної долі.
Зате в душовій він завжди памятав, що трапилось. У душовій він завжди думав про матір та про червоне яблуко на дні спортивної сумки. Стояв обличчям до мокрих кахлів, слухав, як перемовляються хлопці у кабінках поруч, бачив зелений двір під ногами і обличчя матері, коли вона дізналась.
Оленку майже не згадував.
Вона, напевне, вже народила. А може, минув лише один день А може сто років. І там уже нікого немає, нікого, хто його знав. І отже, мати вже вільна від
А може, це вже назавжди.
Слухай, Сашко
Чого?
А що ті козли, в армії що вони з тобою робили?
Відчепись. Сашко відразу віддалився, похнюпився та спохмурнів.
Ти розумієш, сказав Антон, ковтаючи гарячу воду. Мене, напевне, ніхто Я з тих, хто «через жуйку повісився». Тільки не вішався я. Я
Усяк бува, сказав Сашко. Он, Славко-молодший також. У нього батько був бізнесменом. Славко у Англії, у коледжі так йому, бач, набридло. Обрав волю. І ти обрав волю. Ну, і я тут, разом з вами. Через цих козлів.
А у тебе мати залишилась?
Сашко подивився вгору, не мружачись під струменями води, наче очі в нього були скляними:
Хоч би справедливість була А так ніякої справедливості. Людовик мене поміняє, хай тільки щось Я йому казав ви ж про мене все знаєте. Я ж не з жиру, а від відчаю А він мене ну то й що
* * *Що з тобою, Тошо?
Антон мовчав.
Ось уже другу гру він відверто саботував. Упускав мяча. Мазав із вигідніших положень. Слідкував за грою з байдужістю, ходив по майданчику пішки, наче сторонній спостерігач.
Що з тобою, ти перехотів грати? Набридло? Готовий розлучитися з хлопцями і зі мною?
Так, сказав Антон.
Що?!
Я готовий піти на загальних підставах, вимовив Антон, дивлячись поверх голови Мела. Це було б справедливо.
Мел помовчав. Узяв Антона за плече; його дотик був, як пестощі величезного богомола.
Ти щось знаєш про справедливість? Поділись зі мною. Я от не знаю.
* * *Це Данилко, сказав Людовик. Чудово грає у нападі. Прошу любити й шанувати Антон, можна тебе попросити розігрітися із Данилом один на один?
Хлопець був двометровий і ще зовсім молодий. Років шістнадцяти, не більше. Набурмосений. Насуплений, але не наляканий. У гарній футболці відомої фірми.
Давай! Мел кинув Антонові мяча. І поки мяч летів Антон устиг зрозуміти, що більше не побачить Сашка.
«Що ти знаєш про справедливість?»
Чому Сашко?!
Він, Антон, добровільно відмовився від поблажок. А Сашко той завжди боявся піти на загальних підставах
«Людовик мене поміняє, хай тільки щось»
І от він, Антон, грає з якимсь Данилком.
Цей підліток був рішучий та самовпевнений. І він був на півголови вищий од Антона. Гра йшла по колу: Данило притискав Антона до лінії, мяч виходив в аут. І знов: Данило притискав Антона до лінії
Гаразд, сказав Людовик. Мел, Антоне, зачекайте мене трішки.
І пішов за паркан разом із Данилом.
Міняти буде, сказав Мел.
Що? не зрозумів Антон.
Цей не підходить.
А чим йому не догодив Сашко?!
Мел знизав плечима:
Але ж це він собі обирає гравців, а не ти і не я Правда?
І тієї ж миті зявився Людовик з іншим хлопцем це був ровесник Антона, зацькований, маслакуватий, у поношеному флотському тільнику.
* * *Коли рахунок у новій грі зробився дві тисячі сто вісім дві тисячі девяносто на користь команди Мела, Людовик відклав армійський автомат. Антон ще не бачив вогнемета але знав, що той неодмінно зявиться; він знав це, але все одно рвонув до кільця. Знав, що заколотить.
Мяч був помаранчевий, а вогонь білий. Якщо дивитись зсередини. Білий, з тонкими чорними рисочками, подібними до кровоносних судин. І Антон біг і горів довго, декілька довгих секунд.